Те, що я ніколи тобі не скажу

Глава 7

– Сай! Естер вдома?

Іноді дівчата кажуть, що все добре, а потім йдуть кілька кілометрів самі пішки, незважаючи на зливу, завірюху, сильний вітер... будь-що, загалом. Їм треба очистити розум від зайвих думок.

– Ти дивилась на годинник? – солодко позіхнув Сай, прикриваючи рот долонею.

Цей спосіб кращий, ніж медитації чи крушіння всього навколо. Просто коли ледве переставляєш ноги, то не до проблем душевних. Доходиш до кінцевого пункту призначення якомога довшим шляхом, падаєш на ліжко мертвим тілом і провалюєшся в сон.

– Сорі... – винувато сховала погляд, зрозумівши, що на годиннику третя ночі. – Питання не могло почекати до ранку...

– Боже, ти когось вбила? – Сай напружився, витріщив очі, насупив брови.

Виснажено зітхнула, не маючи сил сказати щось дотепне у свій захист. Знала, що він жартує, і було це не те, чого потребувала в той момент. Сарказм Сая лише дратував, але я не дозволяла собі зриватись. Ніхто не винен, що в моєму житті з'явилась ця клята драма з Ароном.

– Сайласе... прошу...

– Ну все, все, зрозумів. Припиняю знущатись, – він пустив до квартири, зачинивши за мною двері.

– То Естер вдома?

Мені потрібна була чиясь компанія, але не Сайласова, очевидно.

– Ні, моя сестричка на побаченні з ночівлею.

– Із ким це?

– Ніби подібну інформацію мають подрузі довіряти.

Що ж... Немає тоді більше сенсу тут знаходитись.

– Я, напевно, піду.

– Чому? – видно було, що Сай щиро не розумів.

– Естер немає. Дивно сидіти в неї вдома без неї.

Не найкраще пояснення, але хай буде. Я розвернулась і направилась до дверей, через які мене пустили.

– Вероніко, залишся, – сказав Сайлас, коли побачив, що мої губи розтулились, щоб промовити "бувай" наостанок для ввічливості.

– Я викличу таксі, ніхто мене не вкраде, кому я треба? – теж додала сарказму.

– Ти виглядаєш засмученою. Дійсно хочеш залишатись наодинці? – якось невпевнено, наче сумніваючись, наважився звернутись до мене брат Естер.