-Ну що ж, - Бджолиґ дивився з цікавістю на Капрала - звідки родом ти, Капрале?
-Та ось з Британії походить кров, а так все життя в степах Діскордії прожив. Вже як 40 років. - відповів Капрал, випиваючи щось з шкіряної фляжки. - А тепер відповіси ти мені. Хто ти? Ну і ця молода панянка з хлопцем.
-Хех, добре, клич мене Бджолиґом, а того хлопця звуть Мейтором, він мій супутник, а панянку Діжкою.
-Цікаві імена у вас, панство, вельми цікаві. Ніколи про такі імена не чував. Ви десь з заходу Діскордії, чи не так?
-Га? Звідки ти дізнався, що я походжу з заходу? - Мейтор сидів як та сама жаба з надписом “ва*уї”.
-А я й не дізнавався, а просто притримувався логіки “Якщо ім’я дивне і і сама говірка, значить західняк”, - 90промовив з посмішкою Капрал - то з якого ти тоді міста чи села?
-З “Великих кабачків”, сама назва фігня, ще повинні були давно поміняти, як і дороги поробити вже якось, але не складається. Переносять шось далі й далі, і просто всі гроші пилять.
-Ну, бо “Хороший асфальт на дорозі не лежить”. А його ще треба знайти, і відвоювати у аристократів. Таке життя наше, надто буденне. А звідки ти походиш, панянко? Куди їдемо?
-Амм, - почала Діжка - треба буде з’їздити знову до одного селища, щодо там Аніме коротше.
-Нічого собі, аж так далеко, чому ти собі б краще не найняла кінного? Швидше і безпечніше було б.
-Це аж 20 Є-балів коштує, а моєї стипендії як кіт наплакав. Просто срака якась.
-Реалії такі у нас, що треба працювати з таких юних літ. А скільки тобі, до речі?
-Та ось вже 20 є, і в цьому році минатиме 21. Скоро навчання закінчувати, щоби отримати особливу підставку для чашки.
-Хах, лімітована.
-Та так, - не довге мовчання, після якого Діжка промовила - Бджолиґу, діставай лютню свою, а то без музики щось нудно.
-Ох, - Бджолиґ почав шукати щось в торбі на спині - зараз буде музика.
-Якщо так, - Капрал дістав з торби сопілку - то якраз сопілка підійде ідеально, але баладу треба ще обрати то, бо без неї ніяк.
-Тоді.. Давайте “Давня казка”, мені її бабуся перед сном співала. - запропонував Мейтор.
