Вже був вечір, запах степу змішувався з вітром, котрий ніс його кудись далеко. Багаття приємно тріскало дровами, запах чогось смачного, цвіркуни співали свої балади. Над багаттям, на паличках смажилась риба, біля сидів Бджолиґ, що прислухався до природи. Мейтор дивився на краєвиди навколо, згадуючи дитинство.
–Немов як мій рідний край.. — тихо промовив він.
–Твоє село було на рівнині? — одразу спитав Бджолиґ.
–Так, біля лісу було, річка ще вузенька поряд. Ідеально пам'ятаю його. Не зможу забути його ніколи..
–Рідний край забути важко, бо це місце, де ти виростає змалку, відчуваєш усю красу цього нашого світу, вперше можливо навіть закохуєшся, і доживаєш в старості..
–А де ти народився, Бджолиґу? — раптово спитав Мейтор.
Настала тиша, що переривалася потріскуванням багаття. Бджолиґ все ж відповів.
–У ігровому народився, у одному з найкримінальніших районів. Не найприємніше місце, м'яко кажучи.
–При цьому виглядаєш цілком інтелігентним, насправді.
–Хех, з батьками пощастило просто, без них, можливо, валявся десь у підворотні, або ще гірше, був би розпусником.
–У тебе повна сім'я була?
–Яка ще “була”? Досі живі усі, просто в Чатик переїхали.
–З твоєї ініціативи?
–В яблучко, через мене вони і переїхали до Чатику, багато було скандалів про те, що вони не покинуть рідного дому, але для мене головніше, що тепер їм ніхто не загрожуватиме, тепер абсолютно ніхто. А у тебе була повна сім'я?
–Аж ніяк. Мене вирощував батько з дідусем.
–Щось сталось з матір'ю?
–Ні, вона просто при народженні мене покинула, я лише її ім'я знаю.
–А які причини цього?
–Точно не знаю, але щось пов'язане з батьком.
–Сварки були?
–Так… Однак почалися при моєму народженні.
–... Через твою мутацію?
–Так, через відсутність бази у душі я повільно вмирав, моя душа була надто слабкою. Я повинен був померти, однак батько..
–Передав тобі свою базу?
–Так, майже усю, і саме через це вони сварились.
