Чиста віра

𝒄𝒉𝒂𝒑𝒕𝒆𝒓 𝟐

~Джозеф
Ще пʼять років тому я завʼязав з роботою кілером.
Спочатку я думав взяти відпустку, але все переросло у те, що я звільнився. І абсолютно не жалкую про це.
Я працював у Сан-Франциско. Велике та шалене місце, але також небезпечне. Там завжди знайдуться покидьки, які мають бути у моїх руках.
Працював я на боса Кейна. Старий чоловік, який до сих пір веде цю жалюгідну війну. Він своїм найманим кілерам ніколи не розповідав як все почалося, що він туди вплутався. Але ви спитаєте, чому ж я вплутався у це?
Одного засранця найняли вбити мою сімʼю. Я бачив пістолет у його руках, кров на підлозі. Мої батьки померли, але я зміг врятуватись. Перед цим видовищем, мама попросила мене піти до себе в кімнату та зачинитись, не пояснюючи чому. Це було дивно для мене, але я не став заперечувати. Можливо, хоче поговорити з батьком, можливо...є і інші варіанти, але я не звернув на серйозну ситуацію ані якої уваги. Батьки ніби знали, що щось має статись. І буквально через декілька хвилин я почув 1,2,3,4 постріли.
Я відчинив двері та вибіг з кімнати. Вони були мертві. Мертві на моїх очах. А той стояв як статуя. Зараз буде дуже дивно, але він не звернув на мене ані якої уваги. Останнє, що я побачив — це була глузлива посмішка...і вийшов з будинку.
Я був настільки наляканий, що не міг ступити й кроку, вдихнути повітря, викликати швидку або ж закричати. Я просто стояв і дивився на тіла...До сих пір памʼятаю ту жахливу картину, і з того моменту я зрозумів, що маю вбити його.
У 23 роки я подався шукати те, що потрібно. Найкращий варіант і справді був Сан-Франциско. У мене був знайомий, який займався схожими справами, тому й порадив боса Кейна. Я якнайшвидше подався туди.
Ви не уявляєте наскільки сильна у мене була жага пустити пулю. Я одразу визвав таксі, коли прилетів у американське місто. Приїхавши за місцем призначення мені стало трохи лячно, справді, як би це не звучало. Щось жахливе таїв у собі той закинутий будинок. Все знаходилось під землею, ніби у бункері. Я відчинив двері та спустився сходами. Спочатку дивним поглядом мене зустріло двоє охоронців.
— Чого треба, хлопче? Сюди не можна заходити ось так.
— Вибачте, але я хочу поговорити з вашим босом, оскільки маю бажання працювати у нього.
Обоє почали сміятись. Мені стало настільки гидко, що у мене зʼявилось бажання дати їм в морду.
— Таких сопляків, як ти, ми не приймаємо. Знайди іншу роботу, наприклад,попрацюй пекарем, і живи спокійне життя. І більше ніколи не смій приходити сюди, тобі ясно? — останні два слова промовив загрозливо.
— Ні.
Охоронці зиркнули одне на одного і другий заговорив:
— Що означає твоє ні?
— Ні, означає те, що я хочу поговорити з вашим босом. Навіть якщо ви і не впустите мене — я буду чекати.
— Малий, ти забув де знаходишся...
Двері відчинились, з них вийшов старий чоловік. По одягу та очах я зрозумів хто тут головний.
— Що тут, бляха, коїться? Чому ви, засранці, робите галас?
— Цей сопляк щось хоче від вас!
Бос поглянув прямісінько на мене. Провів поглядом від моїх очей і до кінцівок ніг.
— Проходь. — холодно сказавши, він відчинив двері та запросив увійти.
«Ну, хоч якась повага» – подумав я.
Переступивши поріг, побачив перед собою звичайну кімнату, але з вишуканим кріслом, столом. Як же ж без цього.
— Сідай. — почув я голос за спиною, поки розглядав приміщення.
Я присів. І не знав як почати розмову. Це буде смішно, якщо скажу, що просто хочу вбити того, хто зруйнував моє життя та розтрощив його на шматки. Сказав по іншому, отже, перефразував:
— Я хочу працювати у вас, оскільки мені потрібно якнайбільше грошей.
Після цих слів почув тихий сміх.
— Хлопче, сюди не приходять лише заради грошей. Звичайно, вони відіграють свою роль, але це просто смішно, що ти говориш про це прямо, та ще й у моє обличчя. Сюди приходять, щоб виконувати завдання, які видаю я. Тому скажи мені правду, чуваче.
А цей бос все січе. Я посміхнувся і почав:
— Хочете правди? Ось вам правда: багато років тому прийшов один тип, який убив моїх батьків. Це щастя, що я залишився живий. Хоча, до сих пір відчуваю, що мав би лежати на підлозі разом з ними. Я пообіцяв собі, що коли вік дозволить — обов'язково влаштуюсь на роботу кілером і вбʼю його. Ось моя мета, чому я прийшов до вас.
Це було дивно, але він слухав уважно. Після моїх слів ми секунд двадцять сиділи у тиші. Згодом голос пролунав по кімнаті.
— Добре. Дуже добре. Я візьму тебе на роботу, але спочатку ти маєш показати себе. Дам тобі найлегше завдання: вистежити одного типа, який винен мені багато... багато грошей.
Бос вийняв зі столу фото та дав мені. Я чітко розглянув риси обличчя.
— Мій найманий працівник скине тобі всю інформацію про нього на теперішній час. А поки підшукай найближче помешкання для себе.
Я подякував і вийшов.
З цього моменту почалась моя робота кілером.
І згодом я вистежив того покидька, який завдав великої шкоди моїй сімʼї. Всю інформацію знайшов через компʼютер. Він ховався у Венеції. Шукати довго не потрібно було, оскільки зі мною на звʼязку завжди був Люк — програміст.
Після того, як я випустив пулю у його серце, вирішив, що немає потреби залишатись на цій посаді.
Тому звільнився.
***
Я сиджу у кріслі, читаючи якийсь «страшний» трилер та дивлюсь у вікно. За ним виднілись яскраві промені ранішнього сонця. Я вирішив жити спокійним та, можливо, нудним життям. Подав заяву до міської школи, щоб працювати вчителем. Обрав світову літературу, бо обожнював читати усе своє життя. Можливо, хтось подумає, що працювати кілером крутіше, але ні. Це жахливо. Не хочу це казати, та я більше не можу. Я хочу жити для себе. Спокійно.
Я пішов туди, щоб помститися. І радий, що зробив це, бо жалкував би до кінця своїх днів.
Поки я сидів у своїх роздумах, почув дзвінок. Хто може дзвонити о 5 ранку?
Я відклав книжку та підійшов до телефону. Підняв слухавку. З нього почувся дуже знайомий голос.
— Доброго ранку.
Я почав злитись від слів Кейна.
— Чому ти мені дзвониш? Я прекрасно дав тобі зрозуміти, що я більше не хочу мати справ з кілерством.
— Розумію, хлопче, розумію. Та потрібна допомога...
— Навіть не розраховуй на мою всрату допомогу.
І я кинув слухавку.
Я настільки злий на нього. Бляха, це мій перший робочий день і я вже без настрою.
Почав збиратись. Вийшов з дому та сів до своєї машини.
Через різкі емоції я їхав занадто швидко. Чого він хоче від мене? Кейн звʼязується за останні роки зі мною занадто часто. Ніби потребує допомоги. Але насрати. Я хочу якнайменше згадувати про нього та минуле.
Я підʼїхав, припаркувався і ось перед моїми очима зʼявилось місце у якому я буду працювати. Я не виходив з машини, так і сидів. Досі думки про колишню роботу не покидали мене. От би стерти памʼять.
Згодом зрозумів, що вже час починати урок. Я вже збирався виходити з машини, та мою увагу привернула дівчина, яка виходила з іншої.
Ніби вдягнена у звичайний одяг та й у ній не було нічого особливого, але я побачив. Вона вкрала мій погляд. Її хода була прекрасною, а волосся шаленіло від вітру...Так, про що це я думаю. Вже ж урок!
Я швидко виходжу з машини та йду за матеріалами до уроку. Взявши їх, я пішов до свого кабінету і здивувався, що знову зустрів її. Чомусь настільки хотів чітко побачити її риси обличчя, які не встиг розгледіти хвилину тому.
Я стояв за нею і коли вона повернулася до мене — почав вивчати її. Очі кольору чистого чорного шоколаду, трішки рожеві щоки, а вуста були на вигляд легкі, наче пірʼя.
Ми увійшли до класу. Я відрекомендувався. І настільки захотів знову звернутись до цієї учениці. Але, я був ще трохи не в настрої, тому слова мої пролунали доволі грубо та неприйнятно. Лара, мабуть, мене зненавидить.