Чиста віра

𝒄𝒉𝒂𝒑𝒕𝒆𝒓 𝟔

~Джозеф
  Я вже як два місяці працюю вчителем. За цей час встиг адаптуватися, зрозумів хто як вчиться. Я не скажу, що теперішня робота більш високооплачувана, ніж працювати кілером, але ця хоча б запезпечує від того, щоб не потрапити у вʼязницю.
  З Ларою ми більше не спілкуємось як тоді, бо зрозуміли, що вже занадто. Це є найкращий варіант для нас обох. Ми просто не можемо. Можливо, між нами ще є якась хімія, але стараємось її ігнорувати. Та вона досі спокійно підходить і щось питає саме по шкільній програмі, а я їй пояснюю.
  У той вечір ми перейшли межу, яку не мали переходити. Я не скажу, що мені було гидко, навпаки, відчував ще більший потяг до неї. І це було проблемою. Здається, я починав любити її. Ні, не любити. Кохати. Жадати. Залежати.
  Це було помилкою. Я радий, що я не віддав їй поцілунок того вечора, хоча дуже хотів. Усім серцем.
  Поки я копирсався у своїх думках, до мене підійшов один із учнів.
— Містере Браун, я зробив тест.
— Дуже добре.
  Хлопець сів на своє місце, всі інші ще писали. Але я не міг відвести погляду від Лари. Як же ж вона все старанно робила.
  Пролунав дзвін, який сповіщав всіх учнів, що почалась перерва.
— Так, все, здаємо роботи. — голосно сказав я та поплескав у долоні.
  Всі почали класти тести на мій стіл та виходити з класу. А Лара досі сиділа.
  Згодом двері зачинились і ми залишились самі у класі.
— Лара, вже час закінчився.
— Я знаю, просто... — вона подивилась на мене з засмученими очима. — я не можу зрозуміти останнє завдання.
  Я підійшов до неї та нахилився. Лара вказала пальцем на те, що не розуміла. В такому випадку я б вказав на себе, тому що не розумію своїх почуттів до неї.
  Пояснив їй завдання, вона мені подякувала. Я контролював себе, бо наші щоки ледь торкнулись. Я чув запах її парфумів. Боже, вона зводить мене з розуму.
  Я різко випрямив свою спину і пішов до свого столу та чекав, поки Лара доробить завдання.
  Пройшло менше двох хвилин як моя учениця встала та віддала тест.
— Дякую, що пояснили. Вкотре.
  Бляха, її усмішка. Я готовий дивитись на неї вічно.
  Я не стримався та зробив крок до неї.
— Немає за що.
  Не помітив те, що підійшов занадто близько, але відходити теж не збирався. Я боявся, що чим частіше ми бачимось, тим більшою буде жага.
  Вона теж не збиралась робити крок назад. Ми так і стояли, ніби приклеєні до землі та пожирали одне одного очима. Таке відчуття, ніби у нас є свій світ. Інший, де ми можемо бути собою і немає ніяких чортових правил.
  Але я маю поважати як свої, так і її кордони. Як не як, Ларі всього сімнадцять.
— Ви ж розумієте, що це неправильно?
— Розумію, Лара, але не можу втамувати почуття.
  Я злякався, оскільки натякнув на те, що відчуваю щось до неї.
— Джозеф, — тихо промовила вона. — я чудово розумію вас, оскільки у мені теж вирує щось схоже на те, але так не може бути.
— Так...
  Лара відступила крок від мене. Я не хотів, щоб вона пішла.
— До побачення, містере Браун.
  І Лара повільно пішла до дверей.
  Я відчував, що вона засмучена.
                                      ***
  Я повернувся додому. По плану мав ще заскочити в зал, але розумію, що не можу втриматись, якщо вона буде поруч.
  Зайшов на кухню, покопирсався в холодильнику, але готувати взагалі не хотілось. Не міг думати про щось інше. Бляха, я був триндець як хворий. Це вже залежність, виходить, від неї. Такої красивої дівчини. Доброї, щирої, прекрасної.
  Я взяв до рук мобільний та зателефонував до піцерії. По той бік почув голос.
— Добрий день. Вас вітає піцерія, що бажаєте замовити?
  Я обрав дві піци та пару склянок пива. Назвав адресу дому та поклав слухавку, чекаючи на їжу.
  Роботи на вечір ніякої не було, всю встиг зробити у школі. Нарешті спокійний вечір.
  Поки був час — пішов прийняти душ, щоб зняти напругу, яка накопичилась за весь час. У голові постає тільки одне запитання: як? Як я міг закохатися в неї? Чому саме Лара привернула мою увагу? І проблема у тому, що вона відчуває до мене те саме.
  Я ще ніколи не кохав так палко, я взагалі ніколи не кохав, тільки була коротка симпатія до декількох дівчат, але з жодною з них не будував романтичних стосунків.
  Я пішов до кімнати, змінив одяг на більш комфортний та домашній. Якраз почув дзвінок у двері. Нарешті можу повечеряти.
  Підійшовши до дверей — відчинив їх. Переді мною був постачальник, який тримав піцу та коробку пива у руках. Він назвав суму, а я йому заплатив. Забравши все я пішов до телевізору. Піцу та пиво поставив на стіл. Боже, я голодний з самого ранку.
  Відкрив піцу, але у ній був маленький клаптик звичайного паперу. Дивно. Можливо, випадково потрапив.
  Я взяв його та вже збирався викидати, але на зворотній стороні був якийсь текст, написаний звичайною синьою ручкою. Заради цікавості вирішив прочитати.
  "Скоро твоя ляля буде у моїх руках."
  Бляха, що за чортівня? Це якісь діти вирішили підкинути та познущатись?
  Я розгледів шрифт детальніше, але було видно, що цей текст писала не дитяча рука. Значить, все було занадто серйозно.
  Під словом ляля ця людина має на увазі Лару? Хай йому грець.
  Але ж хто міг це написати? Кому яке діло до...
  Кейн. Мій колишній бос. Я здогадуюсь, що це він.
  Два місяці тому я відмовився йому допомагати. Схоже, той вирішив мене провчити.
  Сука. Якого хріна Кейн лізе у моє життя? Він вирішив мені його зруйнувати? Звідки той знає про Лару?
  Мабуть, когось найняв для переслідування. Тобто, цей весь час за нами стежив якийсь покидьок? Чому я його, бляха, не помітив?
  Все було занадто серйозно. Я це розумів. Лара була у великій небезпеці.
  Що ж я накоїв!
  Кейн ніколи не кидає все на пів шляху. Завжди доводить до кінця. А у його розумінні кінець — означає, що хтось стане жертвою його пістолету.