Чиста віра

𝒄𝒉𝒂𝒑𝒕𝒆𝒓 𝟕

~Лара
  Сьогодні я прокинулась набагато раніше, ніж зазвичай. Ранішнє сонце світило крізь вікно та шибки. У кімнаті було прохолодно, тому у ліжку хотілося бути якнайдовше.
  Я ще маю повні три години до школи. Роздумуючи, вирішила, що піду на прогулянку. Мене мама завжди називала ранньою пташкою, оскільки зазвичай я прокидалася раніше за всіх. Вийняток: перший шкільний день. Тоді я лягла спати пізно, оскільки не могла заснути.
  У перший день навчання мама мені пообіцяла, що проведемо разом час, але так цього і не сталось. З однієї сторони я розумію її. Все через роботу, але з іншої так хочеться побути з рідними набагато довше. Це була і є моя дитяча мрія.
  Побувши трішки у своїх роздумах, я почала збиратись.
  Оскільки вже на вулиці осінь, то потрібно одягати щось набагато тепліше. У моєму випадку це лосини та вʼязаний светр.
  Взявши телефон я тихенько пішла на перший поверх та відчинила вхідні двері.
  Ранішня роса охоплювала всю траву. Холодний вітерець зачіпав листя дерев... і було тихо.
  Ніяких машин. Таке у нашому місті трапляється рідко. Тому я якнайдовше насолоджуюсь таким спокійним ранком.
  Я пішла по тротуару, дивлячись на ще зачинені магазини.
  Навіть навушники не брала з собою, бо хотіла насолодитись маленькими промінчиками сонця.
  Прогулюючись, думала про себе та якою я себе бачу у майбутньому. У мене є хобі, але не впевнена, що це переросте у щось більше. Я люблю писати, саме книжки. Це дуже розслабляє та відволікає від зайвих думок. Кожного разу я приходжу після школи і пишу...
  Пишу, доки не заболить рука. Фантазія вирує у моєму мозку повсякчас.
  Звичайно, ніколи не пізно показати книжку усьому світу, але навряд чи хтось зверне увагу на мою писанину. Хоча всі письменники так починали.
  Вже була шоста ранку, тому я вирішила повернутися додому та збиратись до школи, надіючись, що цей день принесе більше позитиву у моє життя.
                                 ***
  Надворі мене вже чекала Джесі та Майлі — мої подруги. За кермом у нас друга, оскільки має права. А я досі мрію водити Chevrolet Corvair по Лас Вегасу.
— Ну що, жінко, готова підкорювати сьогоднішній день? — озвалася Джесі.
— А як же ж без цього. Це мій щоденний ритуал.
  Подруги засміялись і ми поїхали до школи.
  Я сиділа на задньому сидінні авто і дивилась на краєвиди, які були за вікном. І чомусь згадала про Джозефа. Момент, де ми були на веранді. Як він боявся поцілувати мене, як легко торкався моєї руки...
— Лара!
  Я різко виринула з думок.
— Що, що сталось?
  Джесі засміялась.
— Я тобі вже два рази сказала про найближчу новину. Кажу, що у пʼятницю буде вечірка на честь Геловіну.
  Моя подружка у шкільному парламенті і, схоже, вони запланували те, що вище сказане.
— Чомусь ти дуже мрійлива останнім часом.
— Схоже на те, що їй до ока припав один молодик. — з усмішкою сказала Майлі.
  Я усміхнулась.
— Поки ні.
— Як буде, обовʼязково нам покажеш. Ми ж маємо оцінити твого майбутнього кавалера.
— До речі, мені дуже шкода за вас із Райлі. — промовила з сумом Джесі.
  Я згадала про його найбрудніші слова. Ненавиджу цього покидька.
— Не згадуй про нього. — спокійно сказала я. — Він не вартує мене, бо виявися повним мудаком. Але я не хочу говорити на цю тему. Краще скажи, Джесі, що потрібно одягти на вечірку?
  Вона посміхнулась.
— Якийсь страшний костюм. Можемо, дівчата, разом сходити та прикупити речі до Геловіну.
— Цього точно не завадить. — впевнено сказала Майлі.
  Поки ми бурно обговорювали тему — не помітила, як вже припаркувалися.
  Всі вийшли з машини і ми разом пішли на урок.
  Першим була французька, де я отримала доволі хороший бал. Завжди любила як і саму країну, так і її літературу та мову.
  Відсидівши чотири уроки, ми з дівчатами пішли на обід. Зайшовши, недалеко побачила Джозефа. Він розмовляв з учителем англійської.
  Я не могла відвести погляду. Через декілька секунд він теж глянув на мене, але одразу ж розірвав зоровий контакт.
  Це було трішки дивно, оскільки Джозеф завжди дивився на мене. На уроці, у спортзалі, завжди.
  Але, схоже, це на краще. Ми вже давно мали зрозуміти, що відчувати емоції один до одного у нашому випадку недобре. Виходить, що Джозеф прийняв ситуацію і зрозумів, а я, мабуть, ще ні.
                                     ***
  Так було протягом тижня. Він уникав мене, ніби не хотів більше бачити. Чесно, я не ставлюсь до цього з байдужістю. Чому не можу просто забути про нього? То була лише зацікавленість. Можливо, маленьке захоплення, яке я давно не відчувала. Чи це були все ж таки якісь почуття? Все так заплутано. Я не знаю, куди себе діти.
— Міс Девіс.
  Піднявши голову з парти, я подивилась на Брауна. Це вперше за весь цей час, коли він до мене заговорив.
  Джозеф сердито подивився на мене, ніби бик на червону скатертину.
— Ви або слухайте урок, або вийдіть з класу. Я не хочу бачити на своїй лекції незацікавлених людей.
  Це було дивно, але він дивився на мене з похмурістю та злістю. Що я йому зробила не так?
— Вибачте, я уважно слухаю.
— Якщо й так, то розкажіть, будь ласка, все, що я говорив дотепер.
  Я завмерла. Чому Джозеф такий суворий? Ніколи ще не бачила, щоб він ставився до мене негативно.
— Не знаю, що ви казали.
  Браун махнув рукою у бік дверей.
— До побачення, Девіс.
  Що це за чортівня?! Та яке він має право? Чому так легко виганяє мене? До того всратого моменту, коли почав ігнорувати мене — ставився добре, з позитивом та усмішкою. Що зараз бляха не так?
— Ні, я нікуди не піду. Це ваша робота зацікавити всіх нас слухати ваш урок. — з суворим поглядом сказала я. — І це не мої проблеми, що ви мене ніяк не зацікавили.
  Джесі подивилась на мене з широкими очима. Вона звикла, що я можу за себе постояти, але, схоже, в цей раз на її думку я трішки перестаралась.
  Було добре видно, як поворухнулися мʼязи його обличчя. Джозеф точно був злий.
— Зможете погарчати на мене після уроку.