Надя виступає на шкільній сцені, як учасник типового свята. Я вже забула, чим нинішній день цікавий. Можливо, «День вдало опавших з дерева напівгнилих яблук, зате не ГМО» чи «День, коли твого діда змусили піти за хлібом у дощ».
Моя кохана чудово співає, і тому постійно бере участь у різноманітних заходах. В житті і в піснях звучить янгольський голос, від якого сироти бігають по шкірі. І ти вмить забуваєш про все, бо в твоїй пам'яті закарбувався образ і звучання тої, від кого перехоплює подих. Вкрай важко мислити про інше, коли бачиш її перед собою, так близько... Але водночас Надя так далеко від мене. Я ніколи навіть не наважувалася поділитися з нею враженнями про музичний виступ.
Однак сьогодні пам'ятний день, справжнє свято: я візьму волю в кулак і щиро розповім, що думаю про сьогоднішній спів дівчини. Під кінець заходу Надя вилізла із-за лаштунків... Разом із найкращою подругою, Дариною. Навчаються в одному класі, не розлий вода.
Дівчата підбираються до місць, де розсілися глядачі. Проходять повз мене, ніяк не відволікаючись від дружніх розмов. Набравшись сміливості, я все-таки пересилила себе і видавила: «Мені сподобався твій виступ, ти молодець». Не зреагували, навіть не глянули в мою сторону. Надто вже захоплені одна одною, куди там до мене, якоїсь непотрібної дівчини... Жаль, що Надя не почула мої слова особисто для неї, та нічого. Ще встигну поділитися.
Розмірковувала над тим, який крок зробити далі. Як нам познайомитися, де знайти потрібний привід. Вирішила ризикнути – лагідно кладу руку на тендітне Надине плече. Стіни її фортеці руйнуються, відкривається маленький прохід. Знову розповідаю про враження від виступу. Чи долетять мої слова до її серця, чи пробудять ще більше натхнення?
Надя вперше відповіла мені: «Дякую». Звучала досить холодно, неохоче, але моє заморожене серце відчуло тепло і почало танути. Кохана вже не здавалася такою далекою, недосяжною. Дарина мовчки смикнула подругу за руку, ніби підганяючи, відганяючи подалі від мене... Прикро. Яскраві райські очі вийшли із поля зору, натомість показалися стрункі потилиці і спини. Дівчата віддалялися, але я назавжди запам'ятаю те перше «Дякую» від Наді, яке ніби давало друге дихання, наснаги.
Хочеться слідувати за дівчатами, стати ближчою, можливо, частиною їхньої компанії. Щоб ми приймали один одного і підтримували зв'язки. Неочікувано для мене Надя зупинилася біля дверної рами шкільної їдальні, в якій і збудували сцену для заходів. Перетнулася із хлопцем, доволі знайомим, але від нього віяло неприємним, гірким післясмаком. Неважко було зрозуміти, що то був той самий брюнет, який дозволив собі домагатися мене, недоторкану і невинну Яну!
Як там його? Генріх? Освальд? Барні? Ох ця клята пам'ять на імена знову підводить... В такий непідходящий момент! А-а, точняк! Корній – ось його ім'я. Більше не забуду. Він забрав усю увагу коханої, заставляє її так усміхатися і сміятися під час теплих розмов... Вони справді зі сторони виглядали, як потенційна парочка. Мені так не підходить. Бажаю не залишитися позаду, хай на мене теж звернуть увагу! Щоб не було на тернистому шляху, я вже твердо вирішила: виберу його, стиснувши зуби. Надія... Ти дариш мені надію, що моє зіпсоване, раниме серце знайде спокій і благодать поряд із тобою.
Незабаром, через пару днів, наважилася написати дівчині в Інстаграмі. Очевидно, що вже давно знала про її профіль. Як добре, що він відкритий, і я, як почесна підписниця самого янгола, з широко відкритими очима розглядаю її пости, очікуючи нові й нові фотографії, хоч якісь фрагменти із життя. Мені хотілося всього!
Так ось, на подив, Надя відповіла дуже швидко, аж трішки стало тривожно. Запросила її трішки попереписуватися, і вона безперешкодно погодилася. Хоча й не привіталася, але все в порядку. Так виходило, що ініціатором і лідером бесіди, вочевидь, являлась саме я. Питаю про всяке: про хобі, улюблені речі, що подобається, що ні... Дівчина вчасно відповідала, навіть не кидала в чорний список, не посилала куди подалі... Дивно, як об'єкт мого обожнювання виявився такою ж людиною, як і всі інші: тою, з ким можна просто поговорити. Звичайно, поки дії Наді не характеризувалися значною цікавістю до мене, але я дам шанс плину часу. Згодом, коли ми познайомимося поближче, Надя обов'язково встигне дізнатися більше про мене. А зараз – вона зірка телешоу, в центрі моєї уваги. В кінці кінців, кохана впустила мене до себе у непрохідну фортецю, знайшла скромний куточок для ще однієї подруги.
Проходив час. Ми стали друзями, що все ще в глибині душі дивувало. Сам факт нашої дружби вже ощасливлював. Як насправді мало треба для радості, авжеж? От би так було завжди... Хотілося, щоб моя присутність в житті Надії також надавало їй надії на краще. Сподіваюсь, що дівчина вважає Яну Корольову своєї подругою... хоч в якійсь мірі. Я все ще самостійно робила кроки до нашої взаємодії, але від Наді все ще віяло холодом. Із найкращою подругою і тим Контролером вона здавалася іншою, більш щирою, ніж зі мною.
Хотілося вірити, що це все моя нікому не потрібна тривожність, приколи мозку. Що сама себе зайвий раз накручую. Та ядушне відчуття глибоко в темній порожнечі душі постійно нагадувало про себе: «Ти справді думаєш, що в якийсь момент тебе просто не викинуть із життя, зруйнувавши всі містки між вами? Забувши про ту примарну дружбу, яку ти сама нафантазувала?».
ВИ ЧИТАЄТЕ
Я не дівчина - Башатошарові спогади
RandomОповідач - Яна Корольова - прокидається звичайним ранком вдома. Вона досить яскрава і незвичайна особистість. Проходячи крізь дзеркала, зупинилася перед своїм чаруючим відображенням. Не могла відвести очей від краси власного тіла. Але не тільки очам...
