Я не дівчина - Башатошарові спогади

10 - Втрачена надія

Кохана власноруч вирішила скинути з мене труси, поки я ясно відчував, як член твердо стоїть напоготові. Шалений мозок не може витерпіти, щоб не змусити застрибнути на Надю, неначе хижий звір на бідну жертву, і розпочати захоплююче видовище з феєричним кінцем.

Раптом погляд Наді застиг, витріщився на статевий орган. Невже настільки ідеальний? Я поглянув сам, і очі полізли на лоб... В мене показалися статеві губи, як у жінки... На фізичному рівні я залишився Яною, зовсім забувши в пориві нашого кохання, ким насправді був до цього.

Дівчина заревіла, заволала на весь будинок, але не від оргазму... А від напливу жаху. Вона несамовито і безупинно кричала, крутилася по кімнаті. Я стояла осторонь, не вживаючи ніяких заходів, не знаючи, як заради дівчині в цій ситуація. Моє життя знову розділилося на до і після, світ втратив кольори.

Надя втрачала розум, бажала мені і собі смерті, пальцями зачепилася за нижні повіки і силою тягнула донизу. Шкіра злазила з обличчя, оголювалися мімічні м'язи. Із великої артерії лиця і з-під почервонілих від люті очей полилася кров. Вперше я бачила Надю у такому розпачі.

Страх заполонив мене, скував у найміцніші кайдани, повністю паралізувався. Мені було соромно за жалюгідність свого існування, і як я постійно розбиваю дорогим людям серця. Я згадала, що я Яна. Що проста дівчина, яка кохана іншу красиву дівчину зі школи, коли ми просто навчалися. І в один звичайний день ситуація змінилася назавжди, коли спромоглася зробити перший крок.

Я просто хотіла бути поряд у будь-яку хвилину як та, що завжди підтримає. А виходить, що стала тою, хто вбиває душу без слів. Опинилася на краю леза, яке наносило удари з кожним кроком. Я була готова впасти так само низько, як і Надя.

Дівчина билася головою об стіну, до тріщин з обох боків. Стіна закривавлена. Відчувалося, що моє зіпсоване серце стікало червоною рідиною життя так само нестримно, допоки вона не закінчиться у судинах взагалі.

Надя зупинилася, перестала себе катувати. Натомість вся у сльозах, її обличчя набуло чужого вигляду, наче це зовсім інша людина. Зітхає. Дістає кухонний ніж із шафи біля ліжка. Звідки він там? Наче заготовлений попередньо...

Дівчина підставляє блискуче заточене лезо до зап'ястка, стискаючи щелепи ледь зрозуміло промовляє, наче не своя:

- Ти хотіла, щоб я вмерла? Навіщо ти увесь час переслідувала мене, створила ілюзорний світ, де ми могли би бути разом? Я і дівчина?! Бог ніколи не вибачить мене за такий гріх. Вже краще померти зараз і потрапити в пекло від самогубства, ніж потрапити в жахливіше місце у пеклі від одностатевих стосунків. Хотіла саме цього? Чекала моменту, коли я буду найбільш слабкою і вразливою?

В мене забракло слів. Я знову помилилася і отримала по-заслугам. Все ж таки краще би я ніколи не народжувалася дівчиною. Надя не заслуговувала на мене і на такі муки. Я не хотіла цього... Моїх вибачень ніколи не буде достатньо, щоб вона прийняла те, що між нами відбулося. Обставини вийшли далеко за межі раціональності і мудрості.

Є вибір. Або допомогти собі в останній раз, або допомогти Наді... Або я буду зазирати у її вічі, або втечу... Настав час зробити остаточний вибір. І я вибираю...