Ціна правди

Дарка 4 - Вбила

Нічого не коїться. Анічогісінько ! Господи невже я щось пропустила ? Я не розумію. Нічого надзвичайного все як має бути. Але янголів нема та не має чи має бути?Все надто добре. Господи, невже я щось пропустила? Нічого не видно. Ніжний стукіт годинника що заспокоював розум.Та очі й так довелося б відкрити. Побачивши календар за останні 20 років. Можливо я щось пропустила у своєму часі ? Звідки він взявся? Відповідь зайшла в мій простір і міцно обійняла. Філіп. "Як ти там ?" Тепло. Наче кіт терся об ногу. Яке приємне відчуття. Однак прокинулась після кошмару, а потім зазирнути в нього після? Чи треба прокидатися взагалі? ! Брати таблетки з собою. Без них мені дійсно погано. Щось таке дивне, чому Філіп вела календар? Вона сумував ? Чому саме за мною? Кіт висунув пазурі та легенько шкрябав зсередини. Так почуваю себе коли Філя з таблетками і пропозицією випити їх. Я ненавиджу що мені потрібно їх брати. Не вважала себе нормальною, але я ненормальна по людському, а це, принизливо.
- Я спокійна! - Голос відбивався від годинника до годинника, ланцюги що їх тримали почали погойдуватись. А його вуха тремтіти. "Дарко, ти нервуєш. Я тобі не зроблю шкоди." Він думав що винен? Чи хотів, щоб я слухала? Я негарно вчинила. "У мене і без тебе вдосталь клопоту. Я не знаю чи я щось не пропустила, чи чого я там стирчу. Бо все нормально ! А нормально не повинно бути, бо я там для чогось потрібна. А якщо я зараз тут марную час коли маю там? Чи мені треба бути водночас?" Її тіло, вона тоді розізлилась. Її руки обійняли мене інакше. Трохи як безхатнє котеня що притуляється до кожного. "Пий". Твердо та грубо. Отче наш що си єси на небесах, швидко промовила. Та ковтнула пігулку. Господи, так ж треба? Тік. Так. Тік Так.
"Що відрізняє минуле і майбутнє? Окрім зміни ландшафту і людей. Якщо це треба для янголів. Треба з релігійного погляду глянути". Філя старається допомогти. Шукає блокноти.
-"Тоді коли ти була дитиною процес запустився. Може через це ?"
Хоча й так не то. Щось було інше. І якби це стосувалось віри втрутилися б думки (Філіп) або життя (Ґордон). Та не час. Що я маю зробити тоді і чому не сказали коли я була молодше. У Філі був блокнотик в руках. Я розібрала тільки заголовок. "Світ №33-65-47-352-169 в 1990-2020 ті"
-Ти?
- "Записала всі особливості цього світу ? Так".
Коротко і ясно. Переглядаючи їх блокнот згадала за свій. Він був і потаємній кишені сумки. Забула за нього, тож там тільки декілька записів, і сьогоднішні. Тіні.
-"З помітного то тіней за твій час більшає" Чому в минулому їх аномально багато? Чи я маю їх вбити?
- "Одним з наших завдань є їх ліквідування. Тобі їх знищувати найлегше"
О боже дай мені сили зробити правильний вибір. Я не знаю чи це те про що йдеться, чи спостереження. Чому мені чому не сказати і чому зараз ? Я, я не хочу.  Навіть якщо треба. Вони, вони люди. Такі схожі навіть якщо й пусті.
-" Вони зламані і нелюди. Я навіть не здатні читати їх думки. Вбивство тобі нічого не зробить. Не вбивство засудять, бо це те що ми маємо робити."
Та чи про це йдеться в завданні?Дарко, чи я настільки хочу виконати завдання ? Я мушу.
-"Ти знаєш що не мусиш ? Вбити чи бути вбитим? Це твій вибір. Дай собі місяць і побудь тут."

Зазвичай час відчувається швидким. А цей місяць був довгим, поки мене не було тоді, треба буде це надробити.
Та й вбити. Мабуть, таки, вбити.
Відчуваю холодний запах, приємніший ніж зараз. Як же раніше було гарно. А зорі, до того ж вони вночі вилазять. Зроблю діло і гуляй сміло. Хе-хе, хе ?
Ніч яка Господи, Зоряна ясная, видно хоч голки збирай. Вийди коханая працею зморена. Хоч на хвилиночку в гай.
О диво пам'ятаю цю мелодію як ніщо інше, та вона ідеально пасує до цієї ночі. Вид з даху будинку зачаровує, місяць, зорі. І є час писати якісь каракулі. Треба частіше так зупинятись, нічний Львів, мабуть, одне з найгарніших місць. От би Ван Гог її зобразив.
Вов, я тут вчасно, бачу Ксеню і її собаку. У мене за місяць пес проявився? Як його власне звали?Ксеня вчиться на вчителя фізики. Мій хлопець Роман і ми були на морі.  І все це протягом місяця сталось. І мене не спіймали, я була одержима цією думкою, тому обертаюсь і кручу голову по сторонам. Ше одне підтвердження що мені потрібні ліки. Мені здається чи я в цей період була в госпіталі?
Крик. Риві. Мого собаку звали Риві. Я вбила тінь. Я вбила тінь. Але воно вбило мого собаку! Як я мала вчити? Чи треба було просто відвернути час назад. Треба було навіть якщо не можна? Чи я правильно вчинила. Їх треба вбивати, але я не хочу. Та я вже вбила. Я хотіла, але не збиралась, воно саме!  То моя здібність? Я її не контролюю. Чи це все ж я? Боже, Боже.

О Господи! На моїх руках щось? Воно не змивається. Я його відчуваю, але його не видно. Що це таке. Куди мені, що робити? І Ксеня. Вона ж все бачила. А, куди вона зникла? Пішла до дому вже? Чому я бачу свою тінь? Невже, уже світанок. Ні, о ні. Мені блять пизда !