Ціна правди

Дарка 2 Прогулянка

Охрестили мене Ксенією. Я й забула це ім'я. Себе я представляю Дарк. І мої колеги, якщо згадують, то теж називають Дарк.
Щодо завдання, нічого дивного я не бачу. Я щаслива дитина. Хоча й є расистські фразочки від деяких. Зате маю двох друзів Руту і Томаша. Я щодня з ними гуляла то на дворі, то в церкві, як би дивно це не звучало. Підслуховували бабусь. Здається, від них перші матюки я й почула.
Файно, як на людське життя, але мені нудно. Тому я влаштовую собі вечірні прогулянки до ночі. Саме в цю пору бачу всяке цікаве.
Зараз я йду по вуличці, де багато будинків, а в майбутньому це вже ліс. Сповнений зруйнованих будинків, чию красу я зараз споглядаю, і коштовностей, за які в моєму часі може хтось та й помер.
Зараз ніч, тож я бачу багато привидів? Чи то біси. Вони наче і живі, наче ні. Їм потрібна і їжа, і сон. Тому ті, що можуть, на деякий час виглядають як люди. Кілька разів я бачила щось по типу перевтілення. Коли їх помічає якась людина, коли вони без маскування, то людина і вони виглядають як "Крик" Мунка. Щоб такого було менше, то вилазять вночі, де немає світла. Бо не кожен має камуфляж. А вже повірте, вони бувають потворні, більше ніж деякі раси істот у всесвіті.
Загалом я розділила їх на 4 групи.
1 тип: виглядають як люди, та вони мають "глюки", під час яких можуть скривитись або вигнутись як зомбі.
2 тип: їхні обличчя і тіла трохи спотворені. Все ще нагадують людей, але неправильних.
3 тип: ДУЖЕ СПОТВОРЕНІ, ці лазять тільки в закутнях. І мені здається, їх найбільше. Досі не знаю, звідки вони вилазять, та й не розмовляла, і так не бачать мене. Їхні спотворення жахливі. Хочеться їх вбити, щоб не мучились, але я не хочу забирати чиєсь життя. Якась людина їх побачить - і стануть 4 типом. Ті, що скоро помруть. Власне, через страх бога, віруючих і будь-яких атрибутів, які пов'язані з вірою, вони можуть померти. Я бачила їхню смерть, і мені це нагадує хімічну реакцію, де вони починають пінитись, але мабуть згорають.
Власне, через все це я не знаю, чи це люди, чи ні, але такого болю завдавати бажання не маю.
Можливо, я наважусь зняти "мантію невидимку" та піти запитати, яка їхня історія. Бо все, що мені за століття вдалось побачити, це несподівана поява.
Поки що я їм свою булочку з капучино. Ні їсти, ні пити я не маю потреби, та це розслабляє. Може, покликати когось з "тіней" на кружечку ароматного капучино?
Мене перебив знайомий, але несподівано бадьорий голос Філіпа, так званий "колєга".
- Привітик з минулого, - запах цигарок і похмілля я відчула на повну, вдихаючи його. Дякую, Філюсь.
- Як це так годинник зламався, що ти в своєму минулому?
Він всівся поруч зі мною, нахабно усміхаючись. Навіть мило. Але у моєму часі Філіп виглядає більш жалісливо та депресивно. А тут він таки живчик. Приємно знати, що в нього був час, коли він себе добре почував. (Він вживає він/вона/воно/вони, тому стараюсь це шанувати.)
- Завдання від янголів.
- О, вони щось говорять? Я їх востаннє бачила у себе... достобіса часу назад. Зазвичай тільки чую, як вони промовляють до живих істот і поширюють віру. - Він склав руки біля грудей та промовив останні слова з карикатурними наголосами, підкреслюючи свою, вочевидь, погану думку щодо їхньої діяльності.
Мене це обурило.
- Що є, то є. Це допомагає їм після смерті потрапити до раю.
- Та-та... Але вони чомусь починають війни через релігії. Світи, до яких ці "свідки Єгови" приходять, стають жорстокішими. Але зате вірять, що вони добрі. Знаєш, як неприємно читати такі думки?
Моє завдання-здібність - це контроль часу, а його - читання думок та створення ілюзій.
- Буває.
Може, люди і справді змінюються на гірше, але ж їх потім чекає щастя. Або пекло, чи що там. Головне - вірити, адже віра здатна врятувати в найскрутніші часи. Якщо Бог так сказав, так і треба. Та мене найбільше турбує зараз запах.
- Чи не міг би ти відсісти десь за 3 кілометри? Ти у своєму похміллі жахливо смердиш.
- Солодке, свіже чи гірке?
Неочікуване питання від нього, але я обрала свіже.
Звук клацання пальцями - і замість перегару я відчула запах лимона та чогось морського.
- Непогано. А одразу так не можна було?
Він мене трохи розсмішив. Шкода, що ми недостатньо близькі будемо в майбутньому.
- Поки ти не сказала, я не знав. До речі, ти навіть приємною особою здаєшся, коли посміхаєшся.
- Ха-ха.
Мій саркастичний сміх і кутики губ, які опали, дали зрозуміти Філі, що це було з його боку зайвим. Може, дистанція між нами - це не так вже й погано.