ОДИН МЕТР

ПРОЛОГ

— Ти одружишся з цим чоловіком на 2 роки.

І тут я розумію що перестаю дихати, серце починає калатати, в мені все розбивається на маленькі частинки. Я тону, мені не вистачає кисню, в очах темніє, я намагаюсь вдихнути але марно, одна вода, чорна вода, вона скрізь, холодна і темна, я тону в цій темноті...

—Ні... ти не можеш цього зробити зі мною! Я повнолітня! І буду приймати рішення самостійно ! ти не можеш мене продати як якусь річ! Ні!!! Не після всього що ти вже зробив! — я кричу, я так голосно кричу, щоб мені допомогли, дістали з цієї глибини, врятували мене...

— Вівʼєн, тобі всього 18, це не повноліття, тому до твоїх 21 я буду приймати рішення. Не витрачай марно свої сили, все вже вирішено. Ти вийдеш за нього заміж. — грубо відповів батько.

Глибокий незнайомий голос повертає мене до реальності.
— Це буде фіктивний шлюб, якщо ти переживаєш, — повертається незнайомець з акулячою посмішкою і моє серце починає битись ще сильніше..— ми будемо спати в роздільних спальнях, та і я рідко буду вдома, тому будинок буде в твоєму розпорядженні. Повір, я сам не в захваті від цього, мені прийшлось на це піти заради бізнесу. — я памʼятаю його..це він..мій незнайомець, якому я віддала свій перший раз на моє 18річчя..

— Чорт... — його посмішка зникає, а обличчя набуває іншого значення, він хмуриться, і оцінюючим поглядом проходиться по мені.. від чого в моєму нутрі утворюється тяжкість.. я ледве можу дихати під його пильним поглядом..він мене впізнав, чорт, а якщо він розповість батькам? я..я не можу цього допустити.