ОДИН МЕТР

Угода взамін на життя Ейден

— Чорт... — я не можу повірити своїм очам, це вона, та сама загадкова красуня, що покинула мене вчора не назвавши своє їмʼя.
Я думав що більше не зустріну її, але ось вона, стоїть переді мною. За кілька митей візьме мене під руку і вийде в світ повідомивши про наші заручини. Я завжди вважав шлюб вʼязницею. Але якщо в ньому буде вона, я готовий до строго режиму.

— Кгхм, щось не так містере Пірсе ? — запитально подивився на мене Матіас Анджелло.

— Я не очікував, що моя майбутня дружина буде такою... незабутньою.. — на останньому слові вона вловила мій натяк, що ж.. це буде весело.

— Але я..я не давала своєї згоди. Я проти цього шлюбу, ти не заставиш мене проти волі. Не в цей раз, батьку. — з гордо піднятою головою промовила вона до батька, хм.. цікаво.

— Алістер смертельно хворий, йому потрібна пересадка серця, ми в боргах, нам потрібні були гроші і звʼязки, і Ейден Пірс зʼявився дуже вчасно, він допоможе нам, він врятує Алістера... — опустивши погляд відповів він.

— Але.. як.. мій Алі... чому ви мені нічого не сказали?... він виглядав таким здоровим, боже... — сльози застилають її смарагдові очі , вони тихо коться по пухких щічках.

Матіас з похмурим лицем відповідає.
— Ми не хотіли тебе засмучувати, але на жаль життя несправедливе, навіть по відношенню до маленьких янголят.. — в цей момент вона зривається на такий гучний рев, що мені хочеться підійти і заспокоїти її.

— Досить Вівʼєн! Припини рюмсати! Все буде добре, ти вийдеш заміж і ми вилікуємо Алістера. А зараз ти підеш, приведеш себе в порядок і вийдеш під руку зі своїм нареченим на публіку, будеш мило посміхатись і дякувати за привітання. — на підвищеному тоні сказав Анджелло.

— Я ненавиджу тебе...

— Мені всеодно і ти це знаєш.

На цих словах вона вибігла з кабінету, грюкнувши дверима. Слідом я пішов за нею. Через хвилин 10 вона вийшла з вбиральні, очі все ще червоні від сліз, навіть яскравий макіяж не зміг затьмарити пустоту в її погляді.
Я підійшов до неї і запропонував руку, вона довго вагалась, в останній раз глянула на батька, який стояв далеко позаду мене і все ж таки взяла мою руку. Ми пішли сходами вниз до гостей.

Нахилившись до неї я прошепотів щоб почула тільки вона.
— А твої батьки знають, що ти робиш ночами ? — в мій ніс вдарив цей квітково-солодкий аромат, бляха такий збуджуючий, як в ту ніч, що струмом віддало в мій пах.

— Ви їм нічого не розкажете. — повернувшись до мене обличчям прошепотіла вона, майже не стикнувшись губами до моїх. Блять, ці губи.. я хочу знову її поцілувати.