ОДИН МЕТР

Тобі всього 18 Вівʼєн

Так непомітно пролітає майже весь день, що коли я дивлюсь на телефон бачу 20 пропущених від мами і мигцем підриваюсь, згадуючи що у мене сьогодні вечірка.

—Фак! Вечірка, Трейсі, бігом збирайся, їдемо до мене! — кричу я на ходу взуваючись.

— От блін! я швидко і летимо! — вона побігла по сходах в спальню щоб переодягтися.

Ми вже виїхали, я жму на педалі так сильно як тільки можу, мене батьки вбʼють, якщо я запізнюсь на свій же день народження!
Я бачу свій будинок, різнокольорові прожектора освітлюють парадний вхід, до якого стелиться червона доріжка, на воротах висить постер «Ласкаво просимо», колони прикрашають яскраві гірлянди, навіть дерева прикрасили, так дивно, наче різдво, а не мій день народження. Столики заповнені різноманітними смаколиками і напоями, гостей так багато, що бідні офіціанти бігають з тацями. Я бачу ще декілька машин що підʼїзджають до воріт, тому  доводиться припаркуватись за деревами. Ми непомітно забігаємо в наш особняк з заднього двору і пролітаємо по сходах до мене в кімнату.

Я відчиняю двері і бачу маму з дуже похмурим виглядом.
— О, мам, вибач, телефон розрядився, я швиденько зараз одягнусь, не панікуй.

— Вівʼєн, ну як так можна?! запізнитись на свій же день народження! Ладно, потім поговоримо, я тобі вже приготувала сукню, вдягайся, додай блискіток на очі і йди до батька в кабінет! він тебе чекає! це дуже важливо! — промовила мама виходячи зі спальні.

— Хмм, цікаво нащо в кабінет? — промовляє мої думки в голос Трейсі.

— Якби я знала, вони сьогодні дуже дивно себе вели, особливо коли тема заходила Лондона, вони дивно переглядались, батько давився кавою, не дай бог вони відмінять все, я цього не переживу, я втечу.

— Ну, сонце, перестань, не накручуй себе, я думаю все буде добре, може це стосовно чогось іншого, давай вдягайся! на тебе чекають!

Я підходжу до ліжка і мої очі ледве не вилітають з орбіт, не можу повірити, мама обрала для мене саме таке плаття ?!
Одягнувшись, я дивлюсь на своє відображення в дзеркалі: довге атласне плаття чорного кольору, що так добре облягає мої груди і талію, з високим горлом, але відкритою спиною аж до попереку, так ще й має розріз зліва який доходить до стегнової кістки..

— Це... не перебор? я ніколи на вдягала щось таке відкрите вдома..

— Я вважаю це вогонь! ти прям пожежа, нарешті я бачу тебе тут, ту яку знаю поза цим будинком. А твоя мама знає толк в одязі! Швиденько підфарбуйся і біжи до батька!