Колись і треба щось сказати.
Часом в тривозі промовчати.
А іноді, й у шепоті бажати,
Того, що хочеш ти.
Із чистих помислів,
З яскравості думок,
Із почуттів та слів
Формується рядок .
І все, що я дать хотів тобі,
З твого обличчя можна прочитати.
Немов відкриті ті листи,
Що шлеш у помислах собі.
Потоком слів не виправити дії -
У вирві дум багато ми пройшли.
Та тільки в них, вже правди то не тії,
Що разом у довірі, якось йшли.
Словами можна замки будувати.
Тож не хотілося, того так мати -
Сторін високі береги,
Де вже не здіймешся і ти... .
Словами можна ображати.
Словами можна і обняти.
Надію дати та зрости!
А почуття потрібно знати,
Щоб зрозуміть конфлікт життя!
Якби я міг уникнуть сум'яття,
Щоб вирівнять буття дорги,
Не оббиваючи, сумні пороги... .
Потрібно просто вміти жити!
Цінити, думати і мить ловити,
Щоб у словах могли ми пити,
Цілющі води, в спраглі дні!
І ось такі - ми не одні!
© Богдан Яремцьо.
