Сни...

...Пролог...

Надворі періщив дощ...Свинцеве небо важко нависло над світом,наче от-от впаде до землі та знищить усе що є...Принаймні мені так здавалось.Здавалося,що з тих зловісних хмар вийдуть якісь страшні персонажі із казок,романів та повістей,можливо це відчуття через страх темряви??!

Я добре знаю,що боятися чорний простір безглуздо,але страшні фантазіі письменників,так ще й в моій уяві з дитинства викликали жах...

Було,мабуть близько півночі,а я все ще сиділа на зручному диванчику бєля вєдчиненого навстєж вєкна,хоч надворє лило як з вєдра.Мене це анєтрохи не турбувало...

Мало хто може зрозумєти моє ставлення до такоєє погоди.Щоразу,коли починався хоч мєлесенький дощик,я сиділа навпроти відчиненого вікна...Це наче заспокійлива музика чи нав1ть лагідна колискова...

Ти сидиш і вдивляєшся в аж ніяк не мовчазну темряву,вона постійно щось шепоче,а бува горланить,це вже як коли...Отак поступово я засинала,не могла більше опиратися таємничому шепотінню...і я поринула у яскравий сон...