"GARANT-15"

П'ять

   — Знову ця робота... ненавиджу... — пробурмотіла Челсі, яка ледве прокинулась зранку. Дівчина, навіть не скинувши верхнього одягу, прямо впала на своє крісло. Вона ввімкнула комп'ютер, і вкладки, які залишились від минулого разу, з'явились на екрані.

   — Ти, сволото, знову нагадуєш мені про те, що я — нездара?! На себе глянь! Не комп'ютер, а шматок заліза, який вічно зависає! — репетувала блондинка, побачивши збережену статтю, написану її начальником.

   — Бачу Челс не в настрої сьогодні, — промовила Вів'єн.

  — Бо проблеми навалились з самого ранку.

   — Що трапилось?

   Блондинка важко зітхнула і захникала, як мале дитя, якого аідмовились побалувати. Вона не хотіла розповідати, але, інколи, їй подобалось жалібно скаржитись на свої невдачі, щоб у інших з'явилось бажання поспівчувати їй.

   — Я прокинулась з думкою, що сьогодні я маю виконувати у три рази більше роботи. Далі я виявила, що Піт одружений. Я стусаном його зі своєї квартири витурляла. Далі у мене зламались мікрохвильова піч і кавоварка. Потім, ще навіть не вийшовши за поріг, я зачепилась і покотилась вниз по сходам. Не встигаючи зайти у лікарню, я сіла у свою машину і поїхала на роботу. На половині дороги у мене закінчилось пальне. Доїхала на таксі і, коли настав час розплачуватись, я виявила, що загубила гаманець. Прийшлось віддати обручку, що подарував мені Піт. Коли я входила в офіс, якийсь пришелепкуватий зіткнувся зі мною і його гаряча кава вилилась на мою нову сукню. А ось щойно я зламала каблук, — Челсі вигнула ногу, щоб показати свою туфлю. — Вгадайте, хто щасливчик по житті?

   — Ти, — відповіла Шарлотта.

   — А щоб вам пусто було!  — зі злостю та безсиллям вилаялась Челс на весь світ.

   — Як ти могла запросити до своєї квартири хлопця і прийняти його пропозицію, не заглянувши в його паспорт? — поцікавилась Вів'єн.

   — Будь ласка, не чіпайте мене сьогодні! — крикнула Челсі жалібним тоном і прийнялась за роботу.

   — Дурендрю ще не приходив? — задала питання Чарлі.

   — Та ні. Казав нам не запізнюватись, а сам досі не на  роботі, — скаржилась Вів'єн.

   — Дивно. Я його сьогодні бачила. Правда він був блідий, як полотно, і ледве йшов. Він би попередив, якби не міг прийти.