"GARANT-15"

Два

В приміщенні гуляли запахи свіжого друкарського паперу та ацетону. Дівчата фарбували свої нігті так, як було зображено у журналі, який вони проглядали, та пліткували про всіх, кого тільки знали та бачили. А що ще їм робити на робочому місці?

  Троє доволі красивих охайних дівчат, вдягнених по останньому піку моди, з непомітним макіяжем та стильними зачісками працювали у відділі створення не надто популярного журналу «Щаслива домогосподарка».

  — У мене не виходить написати цю статтю. Занадто банальна тема, — скаржилась одна з них, чепурна шатенка з пухкими губами.

— Та не говори. Редактор вже усім надокучив своїми нецікавими ідеями та заїждженими заголовками для статтей. Краще б вже плагіатили. Тому нас і не читають, — доповнила друга дівчина з трішки темнішим волоссям, ніж у попередньої.

— Мене він страшенно бісить. Повний телепень. Нічого не розуміє в створенні журналу. Була б моя воля, я б його звільнила і пеньком вигнала б на всі чотири сторони, — інші дівчата почали дивно жестикулювати третій, поки та казна-що патякала, заглядаючи за спину дівчини. — Козел, до всіх так зверхньо відноситься, натякає на їх недоліки, хоча в упор не бачить! Мабуть, через його поганий зір! Грубий і холодний відморозок. Навіть я б краще впоралась з його обов'язками. Що з ним стало взагалі? Два роки тому...

Дівчина почула позаду кашель, приснутий в кулак. Вона боязко озирнулась і побачила свого начальника, який страшно та холодно сверлив її очима.

— Якщо так, то сьогодні ти йдеш на моє місце і виконуєш мою роботу. А я твою. Домовились?

— Але.. пане редактор... — блондинка забарилась і різко встала з крісла.

— Це був наказ, — сухо відповів чоловік.

— Вибачте...

Редактор відіслав підопічну в свій кабінет, доручивши їй низку справ, яку треба зробити сьогодні, а сам кинув свій портфель на її робоче місце і присів. Двоє інших дівчат ошелешено дивились на начальника та співчутливо проводжали колегу.

— Чого витріщились? — кинув їм чоловік, і його ніс залоскотав різкий запах лаку. — За роботу! Господи, ще цілий день терпіти цей сморід...

— Так, містере Ханкок. Пробачте, — хором відповіли дічата і повернулись до своїх комп'ютерів.

Не минуло і двох годин, як Ендрю Ханкок впорався із завданням, накинув на себе жакет, і попрямував до свого кабінету.

— І як тобі вдається робити те все увесь день?! Та ще й на потім відкладати... — Ендрю встав над душею світловолосої підопічної, яка в мить появи начальника сильно напружилась. — А у тебе як справи йдуть?

— Ну. Е-е...