"GARANT-15"

Одинадцять

Джемма почала повільно йти задом, аби дібратись до балкону, і потім вона змогла б з легкістю втекти, полетівши, але чоловік, що не знати яким дивом проникнув додому до Ендрю, ніби передбачив цей крок і застережливо помахав своїм блідим пальцем.

   — Но-но-но, крихітко, — змовницьки промовив він огидним голосом, і його величезні синюваті губи розтягнулись в злісній посмішці.

   Ендрю уже важко було уявити, що може бути гірше, ніж двоє ненормальних паранормальних небезпечних істот в його квартирі, існування яких він заперечував ще цього ранку.

   — А це ще хто? — на зло собі запитав хлопець і відчув ніби якусь енергію, що болісно хлопнула його об стіну. Джемма стурбовано глянула на нього, і на душі їй стало важко від усвідомлення того, наскільки це було боляче для Ендрю.

   — Мовчи, нікчемна людинко, — незадоволено пробурчав чоловік, — ти мені непотрібен. — Трохи наблизився до дівчини. — Мені цікаво, яка на смак кров гарпії.

   Незнайомець у смокінгу недоброзичливо засміявся, хлопаючи себе по круглому животу, який обтягувала біла сорочка, і Джеммі стало неабияк страшно.

   — Пекельний виродок! — скрізь зуби процідила вона. Енергія смерті, що оточувала незнайомця, наче б то притискала її до землі і не давала поворухнутись.

   — Як і ти, — знову посміхнувся чоловік, оголивши свої гострі жовтуваті зуби. Дівчині стало образливо за таке порівняння, адже її створили на небесах, і вона не ладна була терпіти таке приниження. Гарпія відкрила рота, щоби щось сказати, але незнайомець одразу перебив її:

   — Ах, ну звісно. «Пекельний» слід замінити на «райський». А, втім, яка різниця? Ти ж лише жалюгідна пародія на ангела, — і він знову залився сміхом, накручуючи на палець довге чорняве волосся.

   Перемагаючи біль, Ендрю доковиляв до Джемми та підвівся. Він штовхнув її прямо до чоловіка і крикнув:

   — Годі! Забирай її подалі від мене і геть з моєї квартири!

   Незнайомцю сподобалась позиція хлопця, він побачив у ньому щось незвичайне, проте не надав цій силі якогось значення. Він схопив гарпію обидвома руками. А вона лиш жалісно дивилась на Ендрю своїми прекрасними очима.

   — Вельми дякую, смертний чоловіче, — засміявся чоловік. — Та не забувай, що людська кров мені теж до вподоби.