"GARANT-15"

Чотири

— З нею все гаразд. Я не бачу знаків вживання ні алкоголю, ні наркотиків, ні навіть тютюну, — запевняв лікар. Він, через тонкі лінзи окулярів, дивився на Ханкока, не проявляючи ніяких емоцій. Навіть не моргав. Все ж хлопець здивувався словам чоловіка в білому халаті.

— Але ж... як вона могла опинитись на березі океану? — поцікавився Ендрю. Він був шокований. Йому лізли в голову думки, повні нісенітниці.

— Можливо, хтось на неї напав. Потрібно запитати у самої дівчини. При обстеженні я не виявив у неї хвороб, які б викликали приступи втрати свідомості. Одне дивно, що вона не захворіла, лежучи годинами у холодній воді. Чого не скажеш про Вас...

— Що? — перепитав Ханкок. В його носі засвербіло, груди раптово зажадали повітря, і хлопець чхнув.

— Може, зміряти Вам температуру і дати пігулку? — запропонував лікар.

Ендрю заперечно похитав головою. Він не любив приймати будь-які ліки. І взагалі ненавидів лікарні. Після того, як лікарі спутали діагноз його молодшого брата, і той помер через неправильне лікування, хлопцеві все, що зв'язане з медициною, асоціюється зі смертю найдорожчої для нього людини.

— І ще одне: у дівчини патологічно повільно б'ється серце. Звісно, бувають незвичайні люди, але, загалом, це дуже поганий знак... — недоговорив лікар, як Ендрю його перервав:

— А зараз вона як?

— Усе гаразд, можете забирати її додому.

— Хм... Тут є така маленька проблемка: я не знаю, де вона проживає. Я знайшов її на пляжу.

— Тоді...

— Ні-ні-ні, я йду додому, ви тут самі вирішуйте. Головне, що я почув, що з нею усе гаразд. До побачення! — кинув Ендрю і помахав лікарю долонею, харизматично посміхаючись. Він звернув до сходового майданчика і почав спускатись униз. Вийшовши з лікарні, Ханкок задоволено потягнувся. Він протер очі і підійшов до узбіччя. Йому пощастило: жовтий «жук» з надписом «таксі» якраз проїжджав повз. Підняттям руки Ендрю спинив машину і сів у неї.

***

Коли сонце тільки-тільки огорнуло Бостон своїми численними щупальцями, навіть повністю не вийшовши зі своєї берлоги, небо зафарбувалось в прекрасну гаму фарб. Тяжкі громіздкі хмари, як губки, втягнули в себе помаранчевий колір і розносили його по місту. Вікна височезних офісних будівель відбивали червоне світло й передавали іншим. В цей час на бостонських вулицях якраз починала збиратись велика кількість людей, які йшли на роботу з самого ранку.

Золотаві промінчики дібрались і до вікон лікарні. Вони, як привиди, без перешкод проникли через стіни у палати та кабінети, даруючи пацієнтам і лікарям вранішню ніжність сонця.

Один з них потрапив на очі сплячої білявки. Вона прикрила їх рукавом, але вже зрозуміла, що прокинулась. Незадоволено вона піднялась з ліжка і про щось задумалась.