Все одно ти будеш мій

19

Я змогла поспати тільки годину - весь інший час крутилася в ліжку, ловлячи себе на поганих думках. Ох, не можу так - потрібно пройтися. Тихо встала, вийшла з кімнати й спустилася вниз на кухню. Підійшла до графина і налила собі трохи соку у склянку. Тільки я хотіла надпити, як відчула чиїсь руки на свої талії. Я здригнулася від страху і різко обернулася, проливаючи сік на підлогу. Я подивилася на людину переді мною.

- Боже, ти нормальний? Так можна дістати інфаркт зі страху! - закричала, відставляючи склянку і долонями витираючи мокрі плями на сукні.

- Тихо, тихо не кричи, - пошепки промовив Дейв, зробивши так само зі своєю футболкою, на яку теж попали краплі. - Чому ти не спиш?

- Не можу заснути. Постійно думаю про Лію... Цікаво, як вона там? - я перейшла на шепіт.

- З нею все гаразд. Якби щось сталося, нам би подзвонили. Сама чула, що лікар казав - їй уже нічого не загрожує.

- Так, ти маєш рацію... А ти чому не спиш?

- Я розмовляв зі своїм другом. Ти ж знаєш, що у нас різні пояси, і сьогодні моя черга прокидатися вночі, - втомлено усміхнувся він.

- Ти сумуєш за ним? - спитала різко я, бо мене дійсно цікавило те, чи знає Дейв, як це "скучати"...

- Напевно, так, це ж мій найкращий друг. Ми завжди були разом, а тепер... От уяви собі, що ти переїхала в інше місто, та й взагалі на інший континент, а Лія залишилася тут.

- Я розумію...

-Але я не засмучуюсь. Він обіцяв мені, що обов'язково найближчим часом прилетить, щоби навідати мене.

- Дійсно? Це ж круто.

- Так, було б непогано... - прошепотів хлопець, і ми затихли на пару хвилин, думаючи кожен про щось своє.

- Я, мабуть, піду в кімнату, - порушила тишу я, обертаючись до виходу.

- Ти ще збираєшся спати? - неочікувано запитав Дейв, а я здивовано відповіла:

- Не знаю, а що?

- Ходімо до мене, - сказав він, взявши мене за руку.

- Що? Навіщо? - звела бровами я.

- Хочу показати тобі дещо.

Я невпевнено кивнула, і він повів мене до своєї кімнати. Дивно звісно іти до нього в кімнату одній, вночі, але цікавість все одно бере верх. Ми зайшли, і Дейв, зачинивши за нами двері, підійшов до мене.