Все одно ти будеш мій

34

Сонно потягнувшись, я розплющила очі й зрозуміла, що лежу у ніжних обіймах Дейва. Ох, як я так спала, що мої руки опинилися у нього на шиї? Але, чорт візьми, як це приємно... Трохи ще полежавши, я тихенько піднялася і вийшла з кімнати. Я зайшла у свою кімнату, прийняла душ, помила волосся, одягнулася у свої білі шорти та чорну довгу майку. Висушила і закрутила своє волосся у гульку, а потім пішла у кухню. Там я вирішила зробити сніданок для всіх. Нас багато, їсти хочуть всі, а зробити сніданок немає кому крім мене. Я зробила салат, омлет з беконом і витиснула свіжий апельсиновий сік. Раптом я почула кроки позаду себе, коли вмикала кавоварку. Тільки-но хотіла обернутися, але відчула чиїсь руки на моїй талії й знайомий лагідний голос:

- Куди ти так швидко втекла? – шепнув мені на вушко Дейв.

Скориставшись тою нагодою, що ми самі, я обернулася і чуттєво поцілувала його.

- Якби я не втекла у той момент, то ти б мене задушив, – усміхнулась я, погладивши його по щоці. - Ти будеш їсти?

- Ага, - відповів коротко той, і після того, як знову поцілував мене, сів за стіл.

Поки я насипала їжу у тарілку, до нас приєдналась Лія. У неї був дуже радісний вигляд.

- Доброго ранку, рідненькі мої! – сказала вона нам, і теж плюхнулася на стілець. – Що у нас на сніданок?

- Доброго. Сьогодні омлет, ти будеш?

- Звичайно.

Я розклала омлет на тарілки всім і ми сіли їсти. Тільки-но я сіла, у кухню зайшов Адам.

От тепер точно всі у зборі.

- О, друзі, ви так всі рано встали, – позіхаючи, промовив він і пішов до кавоварки.

Поки Адам наливав собі каву, Паркер піднявся і підійшов до нього, різко забираючи уже повну чашку у того з рук, і відповів:

- Ні, це ти просто пізно встав, – Дейв підняв чашку, показуючи її, – Дякую, друже, ти дуже люб'язний. Не забудь собі теж налити.

У мене вирвався смішок, але я змогла взяти свої емоції під контроль. Лія взагалі не приховувала усмішки, смакуючи омлет. Дейв знову сів поруч, роблячи ковток свіжої кави, а Адам натягнуто посміхнувся, а потім скривився, сарказмом відповідаючи:

- Завжди будь ласка. Звісно ж не забуду.

Наливши ще одну чашку, і вже собі нарешті, Адам сів біля нас. Дивлячись на всіх друзів, які сиділи за столом, я задумалася. Ще колись, жити разом з моєю подругою - була одна з моїх найбільших мрій дитинства. Зараз ми живемо разом, тільки у додачу з нами ще є мій хлопець, і його божевільний найкращий друг. Мрія здійснилася ще крутіше, ніж я собі це уявляла.