Все одно ти будеш мій

8

POV Dave

Ми сиділи за столом й говорили про минулі зустрічі. Мені було настільки нудно, що я вже думав йти у свою нову кімнату, аж тут почувся жіночий, дзвінки голос:

- Доброго вечора всім!

Я підняв очі і побачив те, чого зовсім не очікував побачити. Мій рот точно на місці, чи я зненацька відкрив його від шоку?

Перед нами зупинилася молода висока дівчина. І, чорт візьми, я ніколи не бачив дівчини вродливіше. Довге густе темне волосся, яке локонами спадало на плечі, очі, які виражені вдало підібраним макіяжем і спокусливі губи, намальовані червоною помадою. Її тіло прикривали лише кусочок цупкої тканини на грудях та короткі, такого ж кольору, шорти, які ледь-ледь прикривали її ноги та пружні сідниці.

Ніфіга собі! Це їхня донька?

- Ем... Ані! Нарешті ти прийшла, - почав говорити містер Айлен трохи ніяково, - Знайомтеся - наша донька Аніка.

Мої батьки, переглянувшись, встали з місць і почали розглядати Аніку. Я теж піднявся зі столу і підійшов ближче, щоби познайомитись.

Тепер цей вечір буде не таким вже й нудним. Може це знак такий, що я недарма переїхав у Вашингтон?

POV Annika

Коли тато мене представив, я почала у відповідь розглядати наших гостей і першим до мене заговорив містер Паркер.

- Дуже приємно познайомитись, я - Роберт Паркер.

Я стримано кивнула. Боже, як мені було соромно в такому вигляді стояти перед старшим чоловіком, ще й татовим другом!

- Взаємно.

Потім підійшла місис Паркер.

- Отже, ти Аніка, так? Я Емілі Паркер.

- Приємно познайомитися, місис Паркер, - ввічливо відповіла я.

На ці слова Емілі мило посміхнулась. У її погляді, до речі, не було ніякого осуду. Здається, я їй сподобалась, незважаючи на мій вигляд. Тільки я відвела від неї погляд на іншого чоловіка, я завмерла. Переді мною постав надзвичайно красивий молодий чоловік. Це їх син? Боже, який він вродливий. Особливо, його очі. Вони були неприродного сірого кольору, це було особливо помітно завдяки нашій яскравій люстрі у кімнаті. Він одягнений у костюм з білою сорочкою і метеликом.