Все одно ти будеш мій

39

У дорозі до Дейва, я наперед подзвонив йому, що заїду. Припаркувавшись, я забіг у великий офіс і піднявся на потрібний поверх. Вибігши, я запитав секретарку:

- Дейв на місці?

- Так, але до нього зараз не можна, - відповіла дівчина, яка працювала його секретаркою.

- Мені можна, - відповів я і, всупереч її запереченням, увірвався у кабінет.

Дейв сидів у кабінеті, розглядаючи якісь теки. Він підняв очі якраз тоді, коли я всівся навпроти нього. Показавши секретарці жестом, що все гаразд, та кивнула і залишила нас одних. Друг знову опустив погляд у папери, уважно бігаючи очима по тексту.

- Що сталося, Адаме? У чому проявляється твоя терміновість побачити мене?

- Не пам'ятаю того моменту, коли ти казав мені, що твоя робота мрії – це робота у банку.

- І не говори... Та зрештою, я працюю не у самому банку, а в його верхівці, вирішуючи питання по фінансах та бюджеті. Це непоганий початок... Але зараз не про це. Що ти хотів терміново спитати мене, що це не можна було зробити телефоном?

Поки друг виправляв у бланку дещо, я впевнено сказав:

- Насправді, я думав, що ти мені дещо розкажеш.

Паркер знову підняв очі на мене, але тепер відклав папір подалі.

- Що ти маєш на увазі? - запитав незрозуміло він.

- А те, що з дівчатами відбувається щось дивне. Яка одна – така і друга. Лія постійно реве без причини, а Аніка ледь не кинула у неї чимось. Твоя дівчина сьогодні розбила у кімнаті все, що бачила перед очима.

- Зранку Аніка не виглядала дивно. Тобі не здається, що ти перебільшуєш?

- Звісно, ні. Я бачив усе на власні очі! Мені здається, що у них якісь проблеми, - припустив я, задумавшись.

- Адаме... - Дейв втомлено потер очі, і впевнено продовжив: – Якби у них були проблеми, Аніка б попередила мене. Я їй довіряю.

- Все одно тобі потрібно поговорити з нею. Потисни на неї з питаннями, чи все гаразд. Але не проговорися про те, що я тобі розповів.

Голосно вдихнувши, брат кивнув. Він не вірив мені, але вирішив послухати:

- Якщо тобі від цього стане легше...

- Гаразд, - спокійніше промовив я, змінюючи тему. – Ти ще довго?

- Ні, не дуже. Потрібно кинути на друк декілька бланків. Почекаєш мене?