Загублена у спогадах

Глава 8

-- До зустрічі, -- сказала Ніколь і дивилась услід мотоциклу, який невпинно віддалявся, поки не зник за найближим поворотом.

Видихнувши, дівчина піднялась до своєї квартири і натиснула на кнопку справа, тому що забула ключі. Двері відкрив парубок років двадцяти п'яти з розтріпаним волоссям і сонними очима.

-- Вітаю, кохана, я трішки приліг, -- привітався хлопець, позіхаючи.

Ніколь холодно привіталась і, будучи десь далеко звідси, зайшла у вітальню. Вона ніяк не могла викинути з голови дотик до Денового волосся. Це так мило і видночас дивно. Монотоно клацаючи кнопки на пульті, Ніколь думала про сьогоднішнє. Її думки розвіяли теплі руки, які огорнули її плечі.

-- Семе, перестань!

Ніколь була не в гуморі, але парубок її не слухав. Він обійшов диван і, сівши біля неї, обійняв. Сем повільно скорочував відстань між обличчями, наче боявся налякати дівчину. Накривши її губи поцілунком, він відчув солений смак на язиці. Відсторонившись, хлопець побачив два струмочки, які стікають по обличчю дівчини.
-- Що сталось?

Ніколь нічого не відповіла, лише трохи відштовхнула хлопця і лягла на диван обличчям в подушку. В її серці, чомусь з'явилась пустота, хоча раніше там був лише Сем. Це кохання повинно було прожити до глибокої старості і вони б померли в один день. Це доводить як мінімум штамп у паспорті. Чому з'явилась пустота? Дівчина не розуміла. Вона відчувала... Вона навіть нічого не відчувала, аби змогти описати бодай щось, що коїлось в її душі. Цю порожнечу заповнював лише аромат прального порошку, який долинав від подушки. Хлопець не хотів турбувати дружину, тому зітхнув і пішов до іншої кімнати. Дівчина ж лежала на дивані і дивилась кудись крізь телевізор.

* * *

Маргарита сиділа у своїй кімнаті і дивилась в екран ноутбука. Гортаючи сторінку новин, вона почула дзвінок у двері, який сповістив, що гості прийшли.

-- Доню спустись до нас, привітайся.

Дівчина прикрила кришку ноутбука і пішла до дварей. В низу хтось стояв біля вітальні і переступав з ноги на ногу.

-- На себе, -- сказала Рита.

-- Що? -- обернувся хлопець, -- Привіт.