Загублена у спогадах

Глава 6

Сонце ліниво зазирало у кімнату, гуляючи по вазонах, стелажі з книжками та по обличчю дівчини . Сонними кроками Рита пішла у ванну, щоб привести себе в порядок. По будинку розносисвя теплий аромат свіжоспечених млинців, які мама приготувала перед роботою. Вдягнувшись у чорне плаття Рита спустилась снідати.
-- Доброго ранку!—мама у будь
-- Привіт, доню. Ти швиденько снідай і біжи вчитись, а я спішу на роботу.
Поцілувався маму, дівчина взялась за млинці. У швидкому ритмі вона взяла сумку і, закривши будмнок, побігла здобувати знання. Побігла, тому що маминих млинців було багато і, на жаль, усі смачні. Виднівся зловісний міст. Рита стишила ходу і в голові почали пробігати картинки: шум, падіння, вода, смерть. Струснувши головою, щоб відігнати злі думки, вона швидко перебігла через нього, раз у раз обертаючись на машини. Уже почався виднітись університет. Висока п'ятиповерхова будівля манила своэю величчю. Переступивши поріг, Рита увійшла у просторе приміщення. Знявши сумку з плечей, дівчина на ходу почала шукати довідку від лікаря, яку вона мала занести директору, щоб пояснити свою відсутність. Не побачивши, дівчина штовхнула якусь дівчину і вона, не втримавшись на ногах, впала на підлогу.
-- Дитинко, обережніше.
-- Перепрошую, -- сказала Рита невпевнено, розглядаючи незнайомку.
Перед нею стояла висока, темноволоса дівчина з великими блакитими очима і красивою фігурою. На вигляд вона була дуже симпатична і ця краса була, як недивно, природня.
-- Мені від твоїх вибачень краще не стане. Ти напевне новенька. На цей раз прощаю, -- сказала незнайомка і впевненим кроком пішла по коридору.
Рита ж побігла до директора.
-- Сподіваюсь ти більше не будеш потрапляти в такі прикрі ситуацї, -- сказав чоловік років сорока.
-- Постараюсь, до побачення.
Дівчина вийшла з кабінету директора і, тихо видихнувши, пішла в аудиторію. Згідно з Денового зошита, кабінет номер 117 знаходився на другому поверсі. Вона зайшла і одразу ж присіла, тому що в розчинені двері полетіла чиясь сумка.
-- Рота лягай! -- вигукнув якийсь хлопець і по кабінету порозлітались паперові м'ячики.
Рита швидко побігла за третій ряд і сіла на стілець. До приміщення зайшов викладач, який одразу ж отримав м'ячиком в голову. Випадково.
-- Доброго дня! Побачимо кого немає, -- сказав він і почав водити ручкою по журналі.
-- Адамс!
-- Э.
-- Браун!
-- Э.
-- Еллісон!
-- Э, -- сказала Рита.
-- Вітаю, міс! Відрекомендуйтесь, будь ласка.
Рита підвелась, трохи поправивши сукню: обтягла її донизу, і, почувши свист, почала говорити:
-- Мене звати Маргарита Еллісон. Я переїхала сюди, тому що батько знайшов нову роботу. Хочу вчитись на філолога, -- сказавши, дівчина сіла на стілець.
Викладач продовжив читати список студентів і в кінці почав пару наступними словами:
-- Я минулого разу обіцяв перевірити ваші комунікативні здібності, тому, будь ласка, оберіть собі пару.
Рита, почувши це, стала розгублено бігати очами по одногрупниках, але побачила лише метушню. Дівчина встала і підійшла до якогось хлопця, тому
що усі дівчата вже сиділи по двоє:
-- Не проти, якщо я буду твоєю парою?
-- Так впевнено зі мною ще ні одна дівчина не знайомилась, -- відповів парубок і, єхидно усміхнувшись, підвів погляд, -- не проти.
-- Розуму як в мушлі.
-- Що ти там буркочиш?
Рита вже хотіла кинути щось дошкульне на його адресу, але раптом в аудиторію вбіг захеканий Ден з вибаченнями.
-- Вибачте, спізнився, -- сказав хлопець, спираючись на коліна.
-- Сідайте, сідайте, тільки не запізнюйтесь більше.
Ден, не вагачись підійшов до Рити і сказав:
-- Привіт.
-- Привіт.
-- Будеш моєю парою?
-- А ти в нас рішуча стала. Буду.
--Повернись на землю. Мені для завдання пара потрібна.
Рита почала розповідати Денові те, що він пропустив. Він зрозумів що до чого, тому одразу кивнув. Хлопець на задньому плані був явно не задоволений таким поворотом подій, тому перервав монолог:
-- А як же моя участь? Не вічливо так покидати попередньо обнадіяти.
-- Хто б говорив про вічливість. Помовчав би.
Рита, трохи здивувашвись від своэ рішучості, продовжила розмову, попередньо сівши за свою парту.
-- І де та мила дівчинка в рожевому платтячку?
-- На фото в моїй кімнаті.
Рита усміхнулась і продовжила слухати викладача.
Заняття закінчились напрочуд швидко. Можливо, через те, що дівчина знайомилась з новим місцем, тому це було цікаво. Погода не віщувала нічого поганого. Осінь жила повним життям і дні ще не розпрощались з літнім теплом, але к повітрі вже відчувався холод довгих зимових ночей.
-- Почекай мене на парковці біля мого мотоцикла, -- сказав Ден і дав ключі Риті.
-- Добре.
Хлопець пішов заносити горщик з орхідеєю в бібліотеку, тому що він розбив попередній минулого тижня. Дівчина вийшла з будівлі і почала шукати очима чорний байк з оранжевими вставками. На площадці були дорогі машини і не менш дешеві мотоцикли. Обійшовши кілька, вона побачила знайомий транспорт. Він був припаркований біля чорного "Audi". Вона сіла на мотоцикл і включила телефон. Через деякий час вікно машини опустилось в низ і з салону почувся знайомий голос:
-- Леді, не бажаэте покататись.
Це був той самий хлопець, що мав бути першою парою Рити. Яка іронія!
-- Мені мама не дозволяэ сідати в машину до незнайомців, -- відповіла дівчина і обійшовши байк Дена, сіла з іншого боку. Одногрупник ж вийшов машини і, спершись на руль мотоцикл, сказав:
-- Можем познайомитись.
-- Не можем, -- відповіла холодно Рита і продовжувала дивитись в телефон.
-- Так, леді, я і так переступив через свої принципи і не хочу чути такох відповідей.
-- Чудово! І я тебе не хочу чути. Йди собі.
Хлопець був явно не в захваті від такої відповіді. Він схопив Риту за зап'ястя і, притягнувши до себе через байк, сказав:
-- А тебе мама не вчила, що за погану поведінку будеш покарана?
-- Вчила, але за самовпенених ідіотів вона нічого не говорила.
Маргарита відштовхнула хлопця і вивільнивши руку відійшла подалі. Незнайомець приземлився на двері своэі машини. Можливо, він хотів відімстити дівчині, але, на щастя, в цей момент поспішив Ден.
-- Я прийшов, Рито. Привіт Ріку.
-- Ви знайомі, -- сказали одночасно двоэ.
-- Ти що не пам'ятаэш Ріка? Хоча так. Ви ж не бачились три роки. Це мій брат.
Рита здивувалась і, побачивши, що Рік простягаэ руку для знайомства, зробила эхидну посмішку і легенько стиснула руку хлопця:
-- Дуже приємно. А де ж твоє рожеве платтячко?
-- Я з нього виросла.
Рік кивнув з посмішкою. Такий "приємний" момент перервав дзвінок на телефон Рити.

Ставте зірочки і коментуйте, я хочу побачити, що стараюсь не дарма.
Люблю вас =*)
Ваша Carry_1.