Загублена у спогадах

Глава 4

― Привіт, як ти себе почуваєш?― сказав Ден

― Привіт, наче добре.
Хлопець підійшов до ліжка, на якому лежала Рита і трішки нахилився. Очі дівчини збільшились, можливо, від переляку, можливо, від запаху знайомих-незнайомих парфумів. "Невже поцілує?" ― промайнуло в голові у дівчини, але натомість хлопець лише сів на край матрацу. Серце шалено билось, вимірюючи життя, от тільки чому?

― Як твоє здоров'я? ― запитав парубок, порушивши тривале мовчання.
Мило посміхаючись, він дивився в янтарні очі Маргарити і очікував відповіді.

― Дякую, добре.
На жаль, це все, що могла відповісти дівчина. Куди і поділась її красномовність, комунікабельність.

― Я приніс тобі деякі мої записи. Там вся інформація про університет, від потрібних аудиторій до розкладу пар.

― Спасибі.
Рита підвелась і, спершись на спинку ліжка, сіла, підіпхавши під себе ноги.

― Розкажи про університет. Хто там вчиться? Які викладачі?
Ден, сівши зручніше, а саме приліг на ковдру підперши голову долонею, почав розповідати. Рита уважно слухала і намагалась згадати, де вона могла чути цей голос, бачити ці жести, ці блакитні очі, але нічого на думку не спадало.
Пройшло пів години і хлопець закінчив свою розповідь. Рита дізналась, що батько Дена працює викладачем філології, тобто на її факультеті.

― Ой лишенько! Як я буду здавати модуль, сесії чи як там воно називається? Мене випишуть тільки через п'ять днів і ще потрібно сидіти вдома два тижні.

― Не хвилюйся, я поговорю з батьком і ми щось вигадаємо.
Рита, звичайно була розчулена такою пропозицією, але додала:

― Спасибі, не потрібно. Я ж тебе зовсім не знаю. Не хочу завдавати клопотів твоєму батькові.
Ден явно спохмурнів після слів про те, що він не залишився у її пам'яті. Не стримавшись, він обійняв Риту і міцно пригорнув до себе.

― Апчхи, ― пролунало ззаду.
Маргарита тут же легенько відштовхнула хлопця, хоча чомусь не хотіла цього робити.

― О, Рито, до тебе знову цей симпатичний прийшов. Я Емма, ― сказала дівчина і, під'їхавши, простягнула руку до хлопця.
Ден ніяково опустив погляд, тоді він взяв маленьку ручку і, поцілувавши, сказав:

― Дуже приємно, Даніель.
Емма, яка остовпіла від несподіванки, подивилась на хлопця, проводячи поглядом з п'ят до голови і повернувши на свій безтурботний вираз обличчя назад, сказала:

― Деном будеш.
Рита, побачивши здивоване обличчя хлопця, почала сміятись. Емма також до неї приєдналась і лише хлопець сидів здивований.

― Що думав, що збентежиш мене? Не на ту напав! Ха-ха-ха, ― сказала дівчинка, ледь стримуючи сміх.

― Це ти її цьому навчила? ― з усмішкою запитав Ден.
Рита здивувалась і додала:

― Чому я?

― Ти мене колись ним дратувала, а потім мені це стало подобатись.

― Якось примітивно.

― Ти так завжди казала, коли ми дивились фільм, а потім додумувала з ким буде головний герой, якщо буде неочікуваний поворот подій. Нас навіть один раз попросили вийти, тому що ти занадто голосно говорила.
Ден почав сміятись і випадково або невипадково доторкнувся своєю рукою до Ритиної. Дівчина не помітила цього і запитала:

― Ми з тобою в кіно ходили?
Ден посмілішав і, трішки стиснувши руку, сказав:

― Так.

― Ну ви вже поцілуєтесь чи як? Набридла ця ваша безконечна кульмінація, ― вигукнула Емма, не відриваючи погляду від телефону.
Рита тут же відсмикнула руку і хотіла щось сказати, але зайшов лікар:

― Міс Еллісон, ходімо накладати гіпс.
Рита кивнула і підвелась.

― Ну будемо прощатись.
Ден підвівся і сказав:

― Папа.

Він трішки нахилився, можливо, щоб поцілувати, можливо, просто сутулився. Рита ж зробила вигляд, що нічого не помічає і теж нахилилась, але щоб взути тапочки. Нічого не сказавши, вона вийшла з палати.

― Ідіть до мого кабінету, там я повідомлю вам новину, я буду через десять хвилин.

― Добре.

Рита пішла, а тим часом в палаті Емма виливала емоції Дену:

― Вона завжди була така сліпа?

― Ага.....

Мені було б приємно, якби ви ставили зірочки і висловлювали свої думки в коментарях (^-^).
Де ваші зірочки? (¤,¤). Я дуже сумую за вашою активністю. Давай хочаб 5 зірочок (^-^)

jBplMQ+롲?nO�