Шум метро. Вагон легко коливається в такт пісні, котра звучить в навушниках. Закриваю очі і намагаюсь відтворити твій образ у своїй голові. Проте все ніяк не можу. Час дає про себе знати. Твоє обличчя сховалося десь далекому закутку моєї душі. Я ж сама запоторила його туди. Коли ми в останнє прощались, то були зовсім чужими. А зараз не можу повірити, що ти чекаєш на мене, а не на когось іншого.
Пустий скрипучий голос оголошує мою станцію. Піднімаюсь і з вискакуючим серцем виходжу на платформу. Очі розгублено бігають у пошуках знайомого силуету. Світ на секунду завмирає, коли нарешті помічаю тебе серед пливучого до екскалаторів натовпу людей. Ти стоїш і посміхаєшся. Знаєш, я б багато віддала лиш би дивитись на це вічно. Хтось штовхає мене в плече і незадоволено кидає якусь репліку. Не довго роздумуючи, зриваюсь з місця і лечу до тебе. Декілька миттєвостей і я тону в твоїх обіймах, вдихаю твій запах і ще сильніше притискаюсь. Твоя рука легко дотикається мого волосся, а я щільніше прижмурюю очі, боячись, що це виявиться тільки примарою. Ти щось шепочеш мені на вухо, але я повністю розчинилася в тобі, так як цукор розчиняється в чаї.
YOU ARE READING
В обіймах етанолу
Truyện NgắnТвої п'яні думки, твоє п'яне життя Я з собою візьму в забуття. Пронесу крізь весни і лíта І можливо колись ти згадаєш Як над нами кружляла орбіта.
