В обіймах етанолу

про те, якою бачиш мене ти

«Натхнення,

Ефімерне і неосяжне відчуття, що тепер завжди поряд. Твій дарунок мені. Ми давно вже не бачили в один одному друзів. Напевно і не побачимо. Та я, все ж таки, вдячний нашому минулому, нашому випадку нарешті зустрітись, після довгорічного блукання так близько один від одного. Кожний, рано або пізно, знаходить своє натхнення, і завжди це відбувається по різному. Хтось стикається з ним пересікаючи пішки скелясті вершини, чиї шпилі зникають врізаючись в небесну гладь. Хтось пливучи голубими водами, вдивляючись в далечінь. Дехто біжить за тобою, добивається, а деякого щасливця доля просто нагороджує випадком. Один знаходить тебе у сяючих відблисках життя, інший у завмерлому повітрі повного тяжкого духу смерті. І кожен для себе сам вирішує, як розпорядитися такою благодаттю. Обернути новопридбаний дарунок в творіння, духовний саморозвиток та вдосконалення світобачення, або знехтувавши не робити нічого. Можливо, хтось просто не здатен усвідомити, що відбулося. Єдиний шанс, неочікуваний випадок і кожен самостійно їм розпоряджається- жорстко, проте справедливо. Ніколи мені не забути нашу зустріч. Янгол, що зійшов з сяючих сходів небесного царства. Ідеально правильна, принципова, серйозна, з живим розумом і в той же самий час весела, з доброю душею. Можливо, унікального мало. Та хто встановив рамки унікальності? Один й той самий кристал для різних людей завжди буде сяяти по різному: комусь відблиски будуть різати очі, а комусь заспокоювати душу. Залежить лише від того, хто і як саме дивиться. Для мене таке близьке пізнання твого світу було немов провидіння. Твоя поява у моєму житті роздробила пути, що намертво сковували замуровані ворота, вивільнивши доленосний потік: можливість, бачення, а головне - жагу і виснагу. Гармонійно об'єднавшись, ці риси являють тепер моє життя в різних його напрямах. Як у старих, так і в абсолютно нових, до того невідомих, шляхах, ще мною зовсім незвіданих. Вглядаючись у порослі густими хащами стежки, у суцільну темряву, я немовби пірнаю у відчуття, що з ніг й до голови обвивають мою душу і тіло. Але це не тривога, тим паче не страх. Дорога незвідана, але страху перед цим не виникає, адже твій дар завжди поряд, зігріває серце. Відчуваючи дотик рук на плечах, що лише ледве-ледве відчутний, не лишається нічого крім впевненості. Жодного сумніву не виникне роблячи перший крок в темряву. Так і буду крокувати по темним стежкам, з твоєю поміччю знаходячи вірний шлях. І хоча матеріально ти пішла, твій дар - вічний. І пам'ять вічна. Щира посмішка, багатозначний погляд твоїх сіро-зелених очей - невичерпні колодязі мого натхнення на довгі роки вперед. За такий подарунок я назавжди вдячний тобі.»

                                                                                                                                                     зі слів К.А.

                                                                                                                              дякую, що був поряд