Ось і пройшло це нелегке літо. Весь цей час, я намагалася уникати будь яких контактів з Домініком, хоча мені це давалось нелегко, та все ж таки я старалась його до себе не підпускати.
Сьогодні перший день навчання в інституті. Три дні тому Софі виповнилося вісімнадцять років, і тепер вона живе з моєю сім'єю, тітка і тато її радо прийняли. Ми тепер будемо разом вчитись на факультеті журналістики, так як ми завжди мріяли. Мій тато поговорив з директором інститута, і Софі здала вступні тести.
Ось зараз ми вже стоїмо в великому коридорі, та шукаємо розклад нашої групи.
-Софі, ходімо, в нас зараз література.
-Ходімо.
Коли я ми обернулися, щоб йти на пару, то в подругу врізався якийсь хлопець. На вигляд дуже симпатичний. Русе волосся, широкий на плечі, високий на щріст. А Софі навпаки має каштанове волосся, струнку фігуру, і вона невисока на зріст.
В руках в хлопця були якісь книжки, і вони всі впали вниз.
-Ой вибач, я тебе не помітила.- сказала Софі.
-Нічого, це моя провина, я дуже скоро йшов, і тому врізався в тебе.
Від лиця Софі:
Він такий гарний, цікаво скільки йому років.
-Давай я тобі допоможу все зібрати- запропонувала йому я, і почала збирати книжки.
-Дякую, а у тебе зараз яка пара?
-Література, а в тебе?
-Також. Ти на журналіста вчишся?
-Так. А ти?
-О, який збіг, я також. До речі я Ден.
-Я Софі, а це моя найкраща подруга Рейчел.
-Дуже приємно.
-Нам також- сказала Рейчел.
Від лиця Рейчел:
Ден виявився хорошим хлопцем. Я помітила, що він сподобався Софі. Якщо в них будуть якісь стосунки, то я буду дуже рада за них.
Вже коли ми були біля кабінету, то я побачила знайомий силует, і він йшов в мою сторону.
-Привіт Рейчел. О яка зустріч, привіт Софі. - сказав Домінік.
-Софі, ви йдіть з Деном, а я зараз прийду.
-Ти впевнена?
-Так.
-Добре, якщо що , то клич.
-Домінік, сого тобі? Я поспішаю.
-Куда?
-Взагаліто на пари.
-Не переживай, встигнеш. І ми тепер разом вчимось, не уникай мене.
-Я думаю не варто, і давай вдамо, що ми не знайомі.
-Але чому? Я знаю, що дуже тебе образив, але давай будемо хоча б друзів.
-Я тобі не вірю, той хто зрадив один раз, зрадить ще раз.
-Ти помиляєшся, і я тобі доведу це.- сказав Домінік і пішов геть.
Коли я зайшла в кабінет, то Софі сиділа за партою і чекала на мене. А на попередній парті сидів Ден з якимось хлопцем.
-Що це було? - спитала стурбована Софі.
-Знову просить пробачення.
-Можливо він дійсно жаліє за скоєне?
-Я йому не вірю, будь ласка давай більше не будемо про це.
-Добре, як скажеш.
Ден повернувся до нас.
-Дівчата знайомтесь це Адам, мій брат.
Адам світловолосий хлопець, з голубими очима, також гарний як і Ден.
-А це Софі і Рейчел.
-Приємно познайомитись дівчата.
-Нам також- сказала я і посміхнулася, Адам також у відповідь посміхнувсі до мене і підморгнув мені.
Всі інші пари пройшли спокійно. Домініка я більше не бачила. Я , Адам, Софі і Ден, щавжди були разом. Мені здається , що Софі також сподобалася Дену..
-Ти зараз додому?- спитав в мене Адам.
-Так.
-Давай я тебе відвезу.
-Але я йду з Софі.
-Вони з Деном пішли гуляти.
-А ну тоді ходімо.
І саме в цей момент, коли я сідала в машину Адама, то я побачила Домініка, і він дивився на мене і зжимав кулак. Можливо ревнує? Але щоб ревнувати потрібно любити, але він не вміє любити.
*****
-Ось ми вже і приїхали.
-Дякую, що підвіз.
-Ти в суботу вільна?
-Так.
-Давай сходимо кудась. Ти не проти?
-Ні, не проти, я згодна.
-От і добре.
-Бувай.
-Папа.
Нареші я вдома. Перший день навчання мені сподобався, тому що я знайшла нових друзів. А щодо Домініка, то мені байлуже, хай робить що хоче, це його життя, тільки нехай мене не рухає, навіть нехай не говорить до мене.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Прости за ложь💗
RomanceРейчел, життя ніколи не жаліло її, вона виросла в інтернаті. Після випуску вона мала надію на нове життя, на щастя, але в житті не все так просто. Чи зможе вона пробачити того, хто колись завдав їй стільки болю?