Сіра мишка, чи вже ні?

#17

Ранок почався не найкращим чином, так як я вся була на нервах і мало спала. Вночі мені снилися різні жахи пов'язані з моїм вчорашнім "подарунком", на який я частенько натрапляла рукою, від холодного дотику мурашки починали бігати по шкірі, а адреналін вирував у крові. Але цікавість переповнювала мене, тому я встала з свого ліжка і почала швидко збиратися. Вмилася, накрасилася (брови, вії) та одягла бежевий світер та чорні джинси з завишеною талією, на у що, страх страхом, а виглядати завжди потрібно ідеально. Через нерви мені хотілося їсти, топу я випила чаю з бутербродом. На останок накрасила губи гігієнічною помадою, одягла пальто в колір светра та уги в колір джинс. Образ доповнила чорною кожаною сумочкою, в якій лежав той самий пістолет, косметичка ну і інші речі. Закрила вхідні двері і вирушила по адресу. Звичайно, дорогу я приблизно знала, але на всяк випадок скористалася новігатором і вже через 15 хв швидкої ходьби я була на місці. Провулок Рідгвей сьогодні надиво тихий і на вулиці нікого крім сонного бомжа, що сидить на лавочці немає. Прям переді мною був великий, сірого кольру будинок, який мав 9 поверхів. Як було сказано в листі, зайшла в 2-ий під'їзд та підійшла до ліфту, нажала на кнопку з цифрою 7 і почала чекати. В цей момент серце випригувала з грудей і я була готова тікати, але допитливість переборола, вийшла з цього "ящика пересування". Адреналін грав у крові, але я готова йти до кінця, щось мені підказує, що це чійсь безглуздий жарт. Перші двері з права, чорні, броньовані, без ніяких позначок, але з дзвінком, здається мені сюди... Я нажала на кнопку і стала чекати доки мені відкриють двері... Через секунд 20-30 мені відчинив двері високий чоловік у строгому костюмі з рацією біля вуха. Блет, куди я попала, можливо ще можна втікти? Чим ти думаєш, Даша, тікай звідси! - говорив ангел на правому плечі. Але тоді ти не дізнаєшся хто тобі написав і, що взагалі відбувається - ствердив демон. Жесть, здається я влипла.

- Пройдіть. - наказав мені цей чоловік, я так задумалася, що й не помітила, як весь цей час стояла просто на порозі. Його наказ мені не сподобався, нікому не можна зі мною так розмовляти.

- Сама розберуся що мені робити! - рявкнула у відповідь, да з моїм характером далеко не підеш.

Чоловік здивовано подивися на мене, але промовчав і пішов вперед мене, я в свою чергу йшла за ним розглядаючи по бокам. Йшли ми вперед по не довгому коридору і минули 2-є дверей, нічого дивного, сірі стіни, чорний пол, білі квадратні лампи на стелі, нічого зайвого, але гарно. Поки ми йшли страх покидав мене і я почала розуміти, що нічого страшного тут немає, напевно... Чолові постукав у 3-ті по рахунку двері.