Сіра мишка, чи вже ні?

Колись все буде добре, але не сьогодні, і не зі мною...

Що тількищо було?  Напевне, на його думку нічого серйозного не відбулося, просто поцілунок, лише пусті слова, які нічого не коштують.

Думки переповнювали мене і настрій помітно гіршав, а бажання відчути приємну гіркоту в роті і видихнути дим разом зі всіма своїми проблемами росло... Давно я не курила, і зараз мене ніщо не зупинить. Моє тіло, повне відчаю, незрозумілих почудтів і бажання відчути Єгорові руки на собі, повторити кожний рух підійшло до портфеля. Чорний, звичайний портфель, мирно валявся в кутку моєї кімнати, не розібраний після останнього походу в універ, з зошитом і ручкою, яка вже давно не пише, але в ньому було ще дещо важливе для мене, те що вміло вбивати та заспокоювати - упаковка сигарет, моїх улюблених. Winston синій... лише від того, що я читаю цю назву на моєму лиці з'являється ледь помітна посмішка. Взяла одну штучку, запальничку і підкурила. Нічого незвичного, вже давно заучені рухи, затяжка за затяжкою, і думки все далі відлітають від мене, голова трішки крутиться, як в стані легкого сп'яніння, адже курю я рідко, і мені стає легше, спогади про те, що відбувалося пів години назад відлітають від мене так швидко, як і клубки диму.  Відкрила навстіж вікно, бо не люблю коли кімната провонюється нікотином, в такі моменти просто хочеш тихо плакати так, щоб ніхто не бачив, вдихати на повні груди повітря та ні про що не думати. Свіже повітря, докурюю до фільтру і ледь помітна сльоза скотилася по моїй щоці, яку я швидко витерла, іноді дуже хочеться плакати, і напевно люди, які довгий час носили маску мене зрозуміють, адже це нелегко видавати себе за того, ким насправді не є... Колись я обов'язково зірвуся, я заплачу так, як ніколи в своєму житті, до цього мене доведе маленька проблема, тоді люди подумають, що я слабка, але не сьогодні і не зараз. Чи мала б я це все, якби нічого не змінил, якби не одягла маску? Звичайно ні! Але я не можу сказати, що все ще хочу бути "елітною стервою", адже я не така, пройшло багато часу перш ніж я це зрозуміла. Нажаль...

І знову задзвонив мій телефон... Хто б це міг бути... Можливо Дана, ми давно не спілкувалися, мені її не вистачає, ми ж найкращі подруги, але через Єгора я стала менше часу приділяти своїм друзям, всі думки зайняті лише ним. Можливо хтось із хлопців дзвонить, щоб запропонувати погуляти, сходити в клуб, випити, якщо так, то я навіть не знаю, що їм відповідатиму... Я зовсім не хочу пити, краще б чаю з м'ятою і вафель...

- Хей, малиха, привіт, як сама, що нового, як настрій? - цього хлопця легко впізнати по голосу, я знаю, що він зараз посміхається, Марк завжди на позитиві.

- Хей, Марк, привіт, все добре, чому дзвониш? - маска на лице, і ось мій голос звучить так, ніби зі мною все добре.

- Невже я не можу просто так подзвонити?

- Звичайно можеш, але... - і знову він мене перебив, він так робить постійно, де повага!?

- Сьогодні гонки, за містом, за виграш дають 10 зелених, ти в справі?

- Я не знаю... Я випила бокал вина, - для мене він зовсім не грає великої ролі, але бажання виходити з дому зовсім на мінімумі.

- Дар, ти серйозно, бокал вина? Да ти рачки приповзала і вигравала, чекаю тебе в 22:00, по адресу, який кину смскою. 10 зелених, пам'ятай, - він скинув, ну я ж говорю немає у людини манер. 

Але й справді 10000 доларів, сума приємна, чуму б і ні, зрештою, я нічого не втрачу, шанси на виграш у мене великі, так як я програвала тільки кілька заїздів. Тому доведеться збиратися. Улюблений чорний костюм, 0 макіяжу - не хочу заморочуватися, просто шлем не буду знімати, на голові заплела 2 колоски, щоб не заважали, портфель, в який положила бутилку води . Ну і все, більше нічого  і не потрібно. на телефон вже давно прийшла смка, тому я ще раз перечитала адрес, взяла шлем та вийшла з дому. Надійно закрила на всі замки, забрала з гаражу мій байк та поїхала на місце признасення. Обожнюю швидкість, це відчудтя не можна зрівняти ні з чим. Ти просто летиш...