Змішана кров

Розділ 5

Через секунд тридцять, я відчула як хтось підняв мене за плечі. Перед очима було темно, але я прекрасно чула усе, що відбувалося навкруги.

- Ей, Елізабет, ти мене чуєш? - цей голос...Лука. - Рана досить глибока. Навіть з регенераційними здібностями не стовідсотково що вона затягнеться. Тобі потрібно випити крові.

- Ні... - тихо і хрипко мовила я.

- Ти дура! Хочеш померти!?

- Я....не....буду....цього...робити....

- До чого ж вперте дитя!

Лука дістав кинджал, і зробив поріз собі на руці, чуть вище зап'ястка. Кров тоненько потекла вздовж вен. Крапля впала у ледь привідкритий рот, після чого він туди само притулив руку, тим місцем де був поріз. Я, ніби інстинктивно, почала її пити. Смак крові дуже приємний і знайомий, наче ранкова кава. Раптом я відчула, що по моєму тілу пробіг струм, від голови до кінчиків пальців. Після цього моя свідомість остаточно покинула мене.....

......

Прокинулась я уже у своїй кімнаті. Лука розповів що трапилось, і те що вчитель все ж таки зміг позбутися тієї потвори. Батьки і Тоні сильно переживали, а Коді як завжди було байдуже. Та я швидко оговталась, тому відразу наступного дня пішла у школу. А рана дійсно як і казав лука досить швидко загоїлась.

.... Біля шкільного входу

- Якщо ви не проти, я буду супроводжувати вас сьогодні протягом для. - говорив Лука. - Я не думаю, що повториться подібний випадок, але може статись щось інше....

- Гаразд....байдуже. Ходімо.

- А....і ще дещо, тепер тобі потрібно буде пити кров хоча б раз на 2-3 дні.

- Відмовляюсь.

- Але...ти не можеш. Після того як ти спробува...

- Нічого не знаю. - і я покрокувала у школу.

Як тільки я зайшла у середину відчувалася якась неприємна атмосфера. Зайшовши в клас нічого не змінилося. Їхні погляди були спрямовані на мене, вони про щось шушукались і зиркали презирливими поглядами. Тепер я почула про що вони говорили: «Це вона!?» «Це та що пила кров перед усіма учнями» «На території школи!? Це огидливо!» «У неї немає почуття такту?» «Ніхто не дозволяв собі такого нахабства!» «Це навіть якось дико....»

А завмерла над своєю партою. Чесно кажучи, ці слова трохи шокують. І б'ють морально..... я навіть не могла промовити і слова.