Змішана кров

Розділ 9

   Я трохи заспокоїлась, але ми вирішили відразу до класу не повертатись. А пішли до першочергового нашого пункту призначення. Зайшовши до кабінету медсестра вислухала мене і сказала трохи відпочити на одному з ліжок, Тео повертався до класу, але сказав, що на перерві загляне до мене. Та не пройшло й п'яти хвилин, як у кабінет знов вривається Лука.

- Елізабет, ти в порядку? Медсестра зв'язалася зі мною... Я ж тобі казав.. Потрібно було слухати мене, а не довести все до того, що тебе мучила спрага... Спрага вампіра – це жахлива річ, якщо її не втамувати вчасно....

- Та я в порядку, як бачиш..

- Ти одна суцільна проблема.

- Вибач. – понуривши голову промовила я.

- Та нічого. І, думаю, тобі краще поїхати додому.

- Та я в порядку.

- Це не обговорюється!

- ... - Лука взяв мене за руку і повів до виходу із школи.

Стоп. А як же ж Тео? Гаразд, вибачусь перед ним завтра...

Наступний день.

Я йшла по коридору зі своєю недавно спеченою подругою.

     Ізабель – душа класу, до всіх привітна і дуже позитивна. Вона також підтримала мене, коли за моєю спиною говорили про той випадок із монстром, що правда, у досить дивний спосіб: присівши за парту поруч з моєю вона почала розсуджувати вголос яка кров смачніша. Доброзичливо посміхаючись до мене, потім, прошептала: «Не звертай уваги на них)». Після цього, не помітно для себе, ми почали все частіше спілкуватися. Клас її дуже любив, тому на другий день про інцидент всі забули.

І так, ми йшли по коридору і в його кінці я помітила Тео з групою хлопців із нашого класу, хоч він і був в більшій мірі відлюдником, але все ж деякі зв'язки із людьми підтримував. Я хотіла вибачитись за вчорашнє, за те що пропала без сліду.

— Ізабель, ти іди в клас, я скоро прийду.

— Ок.

Я направилась у напрямку тієї групи людей.

— Тео, можна тебе на хвилинку? – оскільки він стояв спиною, то повернувся, цим самим перевівши увагу на мене.

— Так. – ми відійшли трохи в сторону, а група продовжила свою розмову.

— Ну...я хотіла вибачитись..

— За що?

— Ти казав що зайдеш, а я ще до того зникла просто...

— Ааа, ти про це? Не переживай, медсестра мені все пояснила. Я знаю, що це не твоя провина. Складається таке враження ніби Лука бігає за тобою і піклується, як про улюблену меншу сестричку. Ха-ха.

— М...так, є щось схоже. Ха. – я цілу розмову не можу глянути йому у вічі, постійно відвожу погляд. Якого чорта? – Ну, я напевно піду, ще до уроку потрібно приготуватись.

— Угу. – я уже розвернулась, і попрямувала у сторону класу, раптом почула голос, спрямований до мене. – Казали, що на уроці четвертому, давньоєгипецької міфології ми будемо закріплювати вивчений матеріал, не розумію, для чого вчити ще раз той матеріал, який і так знаєш?

— Так. – розпливчато відповіла я. – Прогуляємо? – це був ну дуууже тонкий натяк від Тео, хаха.

— Крута ідея. Ну тоді до зустрічі.

— Ага. – відповіла я повернувши до класу.

Уроки проходили досить швидко, і от на четвертий урок я сказала ніби іду в медпункт, а насправді прошмигнула на дах. Тео сидів спершись на стіну, із якимось напоєм у руках. Цього разу я уже взяла верхній одяг, тому було не дуже холодно, хоча пальці трохи покусувало холодом. Я присіла праворуч від Тео, а він у відповідь простягнув чашку із, наскільки я зрозуміла, гарячою кавою.

— Це допоможе тобі зігрітись.

— Ти і для мене взяв? Дякую.

Ми сиділи попиваючи каву. Сьогодні Тео більш балакучіший, він говорив, як і завжди, про якісь незначні речі: теми уроків, погоду, але сьогодні фраз із його уст злітало більше ніж зазвичай. Я слухала, давала якісь неконкретні відповіді, і все ніяк не могла поглянути на нього.

— Ей, ти мене слухаєш?

— А, так.

— Можливо, я щось не так сказав?

— Ні, нічого такого.

— Не вірю, глянь на мене. – я автоматично повернула обличчя, перший раз за цей день я глянула йому у вічі, прекрасні зелені очі дивилися на мене трохи спантеличено, і як тільки збагнула, що витріщаюсь на нього то так само різко повернула голову у вихідне положення.

— Я в порядку, чесно. Просто задумалась. Так про що ти там говорив?

Тео був трохи здивований, але все ж таки продовжив розмову. А я все ніяк не могла відійти, серце здуріло. Ахахаха, у моїй душі істеричний сміх. Я не зовсім дура, щоб не зрозуміти, що мені подобається Тео. Ахаха, тільки, відколи? І чому саме він? Фак... В душі бардак. Що зі мною?....