Змішана кров

Розділ 8

Вихідні закінчились. Потрібно іти до школи. Я зібралася і спустилася на низ, у їдальню. За столом сиділи тільки близнюки. До речі, я не досить сильно із ними спілкувалася від часу мого приїзду.

- Доброго ранку. – сказав Тоні.

- Доброго.

- Як спалося? Схоже, що не дуже.

- Чому це?

- Ти якась занадто бліда. Ні, звичайно, для вампірів це природно, але ти блідніша від найсвітлішого мармуру.

- Ні....усе в порядку.

- Ну......якщо ти так кажеш.... Тоді сідай поснідай із нами.

- Гаразд.

Поснідавши ми поїхали до школи. Перший урок Древньогрецька міфологія. Я зайшла в клас і сіла за першу вільну парту позаду.

- Привіт....

- О..привіт, Тео.

- Як...нога?

- А.. В порядку. Нічого страшного.

- Зрозуміло.

Щось мені трохи недобре. Голова крутиться....

End POV

POV Тео

Зайшовши в клас, я побачив, що Елізабет уже сидить за своєю партою. Я хотів запитати у неї, чи вона в порядку, тому швидко опинився на своєму місці.

Вона сказала, що в порядку, але чомусь виглядає блідою.

- Міс Перкінс, можна мені сходити в медпункт? – Елізабет підняла руку і звернулася до вчителя.

- Дракула, тобі нездоровиться?

- Так, голова крутиться...

- Міс Перкінс, ви не проти, якщо я піду із нею. Щоб вона ще по дорозі не знепритомніла. – я дійсно переживав за неї.

- Ну гаразд, ідіть. Але потім перепишете у когось матеріал.

End POV

POV Елізабет

Ми вийшли із класу і направились в сторону медпункту, як раптом у мене перед очима потемніло. Ноги підкосилися і я впала на коліна. Сиділа на землі підпершись рукою. Перед очима до сих пір темно. Дихати ставало дедалі важче. У роті пересохло. Горло наче полум'я охопило. Усю грудну клітку ніби стискало, приносячи при цьому нестерпний біль....

- Елізабет! Що з тобою!? Ей ти мене чуєш!?

Я прекрасно чула що мені говорив Тео, але у відповідь не могла видавити і слова. Я неначе втратила контроль над своїм тілом, і це зводило мене з розуму....

- ....це....спрага..... Тобі потрібно випити крові, негайно!

Ні! Я не хочу, тільки не це!

- Схоже, що не має іншого виходу, окрім як...

Тео прокусив свою руку. Темно-червона кров потекла по ній. Він підставив її до мого обличчя. Я не хочу цього!.... Але цей запах....солодкий....п'янкий... Не свідомо мої гуди самі потягнулися до його руки. Ікла вчепились у його шкіру. Неперевершений смак і відчуття. Усе тіло ніби пронизав невеликий заряд струму. Я не могла зупинитися....

Усі попередні симптоми зникли. Якось себе опанувавши, я відсторонилася. Мої губи стали багрового відтінку. З кутика рота потекла крапля крові. Розум був ще трохи затуманений. Я потроху починала розуміти що тільки що зробила. Із очей потекли сльози....

- Я...жахлива.... – говорила я прикриваючи очі рукою.

- Теперішній тобі це необхідно. І у цьому немає нічого жахливого. Тобі просто потрібно звикнути до цього.

- ...

- Ей, не парся. Усе буде в порядку.

Можливо ці слова мене трохи заспокоїли, але я не могла припинити плакати...

- Усе буде добре... - повторив ще раз Тео і обійняв мене.....