Змішана кров

Розділ 10

....Зараз приблизно сьома година вечора.... Залишок дня я провела наче у тумані, погано пам'ятаю, як дісталась дому. Зачинившись у своїй кімнаті, я глибоко поринула у думки. Мені було вже байдуже звідки взялось це почуття, ключовим питанням залишалось - що із ним робити. Гадаю краще мовчати, ніхто не повинен дізнатися. Я швидко перехворію цим і відпущу, так усім буде краще, а якщо ні? ААА! До чорта все! Те, про що я повинна зараз піклуватися - навчання, як зі звичайних предметів, так і уроки Силії. Оскільки вампіри живуть таким же ж життям, як люди, якщо не враховувати їхню потребу «маскуватись».

Раптом я почула дзвінок телефону. Мама?

- Алло?

- Алло. Хоча б так можна із тобою зв'язатись. Можливо ти вийдеш із своєї кімнати і повечеряєш з нами?

- Та-ак..зараз спущусь...

- О і поклич батька і Коді, вони все ще на верху.

- Гаразд.

Я поклала слухавку і нарешті встала з ліжка. Зачинивши за собою двері, я рушила до батькової кімнати. Знаходячись за декілька метрів я почула голоси, які нібито сперечались між собою. Я прислухалась. Це був Коді і тато.

- І що ти збираєшся робити? -питав Коді.

- А що я можу?

- Ти серйозно? А ти не подумав, що може статись, якщо сидіти склавши руки?

- Думав...

- І що? Залишиш усе так, як є!?

- Якщо хоча б одна із сторін отримає бажане, то це може закінчитись плачевно...

- Так ото ж! Варіант, який я запропонував - найкращий.

- Невже ж ти не розумієш!? Це людина, не тваринка, яку можна зачинити в чотирьох стінах! Такий варіант ніяк не вирішить проблеми!

- Хмм! Роби як знаєш! Тільки дивись, щоб проблем не стало ще більше! - о-йо-й, схоже я достатньо підслухала, потрібно вшиватись, або хоча б зробити вигляд, ніби я тільки-що підійшла...

*Стук-стук*

- Емм..можна ввійти?

- Так, заходь. Ми якраз закінчили. - досить грізно відповів Коді, загалом як завжди.

- Мама просила передати, що вечеря уже готова.

- А, гаразд, ми зараз спустимось. - відповів тато і ласкаво посміхнувся.

Я пішла вперед, обдумуючи їхню розмову: «Якщо хоча б одна із сторін отримає бажане, то це може закінчитись плачевно...», що він мав на увазі? Та гадаю мені краще не лізти не у своє діло, у фільмах завжди так, тільки дізнаєшся якусь лишню інформацію і все «Happy End», тому менше знаєш - крепше спиш.

До речі про сон, цієї ночі я не змогла заснути. Можливо нерозгадана таємниця, чи просто безсонниця мучили мене цілу ніч. А в якийсь момент мені взагалі здалося, що у моє вікно потрапило світло, але не денне, у той момент у мене аж мурашки по тілу пробігли....просто я занадто себе накручую...та я постаралась забути про все це, і заснула...

***

Досить швидко зима підійшла до кінця. Сонце почало виявляти перші прояви тепла. У повітрі відчувався весняний дух, дух романтики. Про романтику, Ізабель недавно почала зустрічатись із одним хлопцем старшокласником. Вони така мила пара. Тільки глянеш на них і усмішка з'являється. Одного разу, коли ми були черговими, посеред прибирання розв'язалась розмова. Бель радісно розповідала про їхній похід до кінотеатру минулого тижня. Я була дуже рада за подругу, але при цьому мене трохи огортав власний смуток і я важко зітхнула.

- Ой вибач, тобі напевно не до вподоби це слухати?

- Та ні, чому, продовжуй!

- Та у тебе усе на лиці написано...

- Хмм... Що саме?

- Тебе гризе щось романтичного характеру, я права?

- Ні! З чого ти це взяла....?

- Не намагайся мене обманути... Я навіть знаю корінь твоєї проблеми. Це Тео, чи не так?

- Звідки ти...!!!

- Ха-ха. Мені здається я уже говорила, у тебе все на лобі написано. – вона ткнула мені в лоб пальцем і єхидно усміхнулась.

- .... – я понурила голову, Бель помітивши це продовжила розмову.

- А чому б тобі не розповісти йому?

- !? Ти що, з глузду з'їхала?

- Ні, я якраз таки при своєму розумі порівняно з деким. А чом би й ні? Ти одна з небагатьох кому вдалось із ним нормально спілкуватись.

- Щодо спілкування ти права..але...

- Ніяких «але». – різко відповіла Ізабель, продовжуючи дещо м'якше. – Ну, тобто це твоє рішення, але я вважаю або пан або пропав, а не сидіти склавши руки...

- ...

Частково, в глибині душі, можливо, я й погоджувалася із Бель. Після цієї розмови я занурилась у роздуми...