Мій хлопець демон!

Королівство «Мангелія»

Зайшовши до кафе. Я оглянулась, і побачила знайоме обличчя... Стоп, це що Віктор? Як, невже це він? Потрібно підійти до нього... Підійшовши, я була схвильованою, і сівши він пильно дивився мені в очі, і я мовила.

-Віктор, невже це ти мені вранці дзвонив? Але чому ти хочеш допомогти мені?

-Юля, ти незвичайна дівчина, а більше як друг, одноклассник, співрозмовник тощо. Знаєш, коли я тебе в перше побачив, то я зразу відчув що ти особлива, і ти такою будеш завжди.

-Почекай, а якже твій батько? Мені розповів Ендрю про тебе, і твого батька, який шукає зниклу принцесу, тобто мене.

-Так, Юлю. Це все правда, але ти не знаєш всієї правди...

-Розкажи мені, будь-ласка- зробивши вигляд як у «ангела» він змирився і почав розказувати.

-Колись давно, ще за часів першої світової війни. На землю прибули ангели та демони. Вони весь час ворогували, але їм ніколи не можна було закохуватись, і тим баче не мати дітей від ангела, або демона. Твої батьки порушили вету, і закохалися. Тато був ангелом, а мама демоном. Так як вони почули, що в королівстві «Мангелії» встановили правило не закохуватись в ангела, або демона. Вони порушили, і через 9 місяців народилася принцеса, Юля. Головні демони як почули, що у демона та ангела народилася дитина, то вони вирушили в королівство. Серед головних демонів був мій батько. Вони все навкруги знищили, і вбили твого батька, а мати твоя забрала тебе і втекла на землю, та віддала тебе людям... У тебе є  родимий шрам на руці, яка означає, що ти принцеса Сонцевого дара, загубленого королівства. Ось так...

-Значить, моя мама та тато порушили вето?-з дивним відчуттям почувалася я

-Так, Юля, саме так.

-А що тепер?

-По-перше, я знаю де твоя мама. По-друге, ніхто немає знати, про це.

-Добре, ну, що поїхали?

-Так.

Ми вийшли з кафе, і сіли в машину Віктора. Дорога була далекою, і нудною. Я думала про те як мене мама сприйме, і чи я відчую себе такою якою була? Через 2 години ми приїхали на узбережжя. Там було з однієї сторони гарно та красиво, а з іншої страшно та погано. Вийшовши з машини, ми пішли до узбережжя. І тут почалося коїтися щось не зрозуміле. Віктор почав піднімати воду своїми руками, і роздивляючись таку картину, з води почали лісти жахливі істоти. Вони було з крилами, та мали ріжки. Я вже потім поняла, що це «царство забутих». Віктор дав знак, що потрібно підійти до води, і я підійшла. Підійшовши до край каменя, я на секунду заглянула в середину, як тільки я це зробила. Віктор штовхнув мене вниз, і я впала в море. У мене перед очима пливлося, і я побачила маленьке королівство. Заді мене плив Віктор, який вже не був людиною, а справжнім демоном в прямому значенню. Підпливли ми до королівства, і я почула крик.