Я була біля порогу будинку, і зайшовши в середину я побачила чоловіка. Він був увесь в чорному, і подивившись на мене з ніг до голови сказав.
-Юля! Як я довго я тебе чекав!
-Хто ви?
-Не схожий, я на Віктора?
-Ви Володимир Вандуман?
-Так, дитинко, і я прийшов по тебе.
-Що це означає?
-Ти поїдеш зі мною до узбережжя. Там де ти прогулювалась з моїм сином.-він схопив мою руку і потяг до машини. Я була в той мемент в шоці.
Я набагалася втекти, але марно. Він хоч і сильний, але я ангел, і маю дар. Я закрила очі, і в мені проявився сонцевий дар. Він вблиснув йому в очі і зажмуривши, він впав в транс. Я відкрила очі і побігла до будинку. Відкривши двері, я почала кричати на весь будинок.
-Мама! Тато! Марк!-але ніхто не озивався.
Я піднялася на другий поверх, і зайшовши в кімнату я побачила записку.
-Юля, тікай з будинку іди до головних ангелів.
Я нічого не вспіла збагнути, аж раптом почали двері виломуватись. Я подивилася на вікно, і відкривши його я пролізла через нього. Опинившись на задньому подвірї, я побігла до дороги. Там була машина, я зупинила її і відкривши двері сіла. То була машина Віктора. Він був здивований, і запитав.
-Юля що сталося?
-Твій батько...
-Понятно, їдемо.-він зрозумів і ми поїхали.
В дорозі я думала, де мені шукати тих ангелів. Я вирішила запитати його.
-Віктор, скажи а де головні ангели?
-Вони на небі. В світлому царстві. А навіщо вони тобі?
-Мені хтось записку залишив.-я простягла йому записку, прочитавши її він відповів.
-Юль, це Ендрю.
-Що? Як?
-Це його почерк. Він хоче тобі допомогти.
-Але.... Що мені тепер робити?
-Я відвезу тебе в безпечне місце.
Ми їхали 2 годині. Коли вже приїхали то ми вийшли з машини і направились до будинку. Віктор постукав і нам відкрили. Молода дівчина нас зустріла, і провела в середину. Ось вона:
Це Емелі Бейкер. 18 років. Сестра Віктора. (Демон😈)
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Ми були у вітальнні. Віктор почав говорити.
-Сестричко, допоможи мені.-сказав Віктор.
-Чим, це? Хто це взагалі?-вона подивилася на мене, а потім відвела погляд.
-Це моя дівчина Юля.-сказав він.
Стоп дівчина? Про що це він?
-Дівчина? Дивно, ти ж у нас такий загадковий, а тут дівчина.
-Так, я приїхав сюди щоб ти допомогла, а не пхала свій ніс куди не треба.
-Добре, кажи.
-Емелі, Юля у тебе поживе декілька днів. Якщо ти не проти.
-Звісно що ні. Мені якраз буде про що поговорити.-вона усміхнулася мені.
-Добре, тоді я поїхав. Скоро приїду.
Він пішов, і лишив мене сам з нею.
-Так, ти Юля?
-Так, а ти?
-Ой, я Емелі.
-Взаєм.
-Розкажи, як це мій брат тебе зустрів?
-Ой, це нудна історія...
-Розкажи.
-Добре. Ось як....
Я розказала їй як ми познайомились. Потім мені стало нудно, і я лягла на диван. Емелі зрозуміла, що я хочу поспати, і запропонувала піднятися на верх в кімнату. Я так і зробила. Зайшовши в кімнату, я лягла.
