Одне серце, два життя!

Тренування в лісі

Минув тиждень.
Вже тиждень, я тут. В будинку вампірів. Всі почали мене підтримувати, а найбільше Дерек. Мені здається, що я його люблю.... Та, ні... Зараз 11:30. Я сижу в кімнаті. Читаю книжку. В кімнату стукають.

—Заходьте!-крикнула я.

В кімнату зайшов Діма.

—Привіт.-сквзав він, направляючись до мене.

—Ну, привіт. Що таке?-не відводячи погляд від книжки.

—Сьогодні, ми їдемо в ліс. Ти поїдеш?

—Забув, що минулого разу сталося?

—Але ми там будемо на полювання.

—Дім, я не хочу їхати.

—Анабет, буде весело.

Я поклала книжку в сторону. Подививши в очі йому, я передумала.

—Добре, але якщо зі мною щось станеться, ти винний.

—Добре.

Він вийшов.

Я ще пару секунд сиділа, а потім пішла одягатись. Одягла я джинсові шорти, білу майку, і білі кроси. (Зараз літо)

Вийшовши з кімнати, я побачила як всі повиходили з своїх. Я пішла в їдальнню. Взявши пакетик крові, в дорогу. По дорозі до виходу, я зустріла Хлою.

—Привіт.

—Привіт, ти теж їдеш в ліс?

—Так. Я тобі обіцяю, що нічого не буду робити.

—Я вірю. Може сядемо разом?

—Я пообіцяла, Кості.

—Костя?

—Так, ми стали друзями. А ти?

—Що я?

—З ким сядеш?

Ай справді. З ким я сяду? Діма, чи Дерек?...
***
Всі були в автобусі. Зайшовши в середину, я побачила два місця. Дерек і Діма.

Підійшовши до Дерека, я подумала. Він же старший за мене. Підійшоа до Діми. Він мого віку... Я так довго думала, як мене хтось схопив за руку і потяг в кінець автобуса. Це була Кенді. Та сама Кенді, з якою я познайомилась в лагері. Я була здивована бачити її тут.

—Ну, привіт, Анабет. Як ти?

—Добре. Ти тут звідки?

—Мій тато тут головний. Ти як?

—Добре. Стоп, твій тато Ларк Маркович?

—Так. Вибач, що не розказала раніше. Я дізналася, що сьогодні ви збираєтесь в ліс, я вирішила з вами поїхати.