Глава 7

242 14 1
                                    

*Наступний день*
Я прокинулась і мені було погано всю ніч. Я не могла думати ні про що інше. Я встала і пішла в ванну приймати водні процедури. Сьогодні понеділок і я іду до школи. Підійшовши до шафи я вибрала собі «лук». Ось такий:

Я вийшла з кімнати і побігла на кухню

Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.

Я вийшла з кімнати і побігла на кухню. Там була мама, яка готувала сніданок. Я сіла за стіл.

-Доброго ранку.

-Доброго доню. Як справи?

-Добре, а де Домініка?

-Вона пішла ще рано. Сьогодні навчання і щоб ти не натворила дурниць.

-Мам, перестань. Я вже доросла.

-Так, так доросла. Тобі не час іти до школи?

-Так, я побігла. Пака.

Поцілувавши маму я вибігла з будинку і пішла до автобусної. Через 10 хвилин я дійшла і якраз вчасно. Сівши в автобус ми поїхали. Я витягла наушники і телефон. Одягнувши наушники я вибрала пісню і насолоджувалась. До мене підсів хлопець. Він був років 17. Я не звернула на нього уваги і лиш дивилася в вікно. Потім він зтягнув з мене наушники і тепер я могла його розгледіти.

-Чого тобі?-запитала я перелякано.

-Малишка, ти чого так? Я з добрими намірами.-він зробив незрозумілу усмішку, а я сиділа і не уявляла на що я іду.

-Ти хто такий?

-Я Богдан, просто Бодя. Ти Анабет Кет?

-Так, ти в цій школі давно вчися?

-Минулого року сюди переїхав.

-І що було минулого року?

-Нічого.

-Точно?

-Так, а чого ти розпитуєш?

-Просто так.

Далі ми мовчали і коли вже приїхали до школи то я вибігла з автобуса і попрямувала до приміщення. Мені було не приємно згадувати минулий рік. Так як я вже була в класі до мене підбігли дівчата і мій друг Джек. Всі почали розпитувати мене як я провела весняні канікули.

-Давай розказуй!-з не терпінням кричала Зоя.

-Та дай їй прийти в себе.-сказала Ангеліна.

-Дівчата успокойтись я все розкажу.-сказала я.-Я поїхала в лагер і зустріла там нових друзів...-я розказала все, і коли вже дзвінок продзвенів на урок я сіла за парту і в клас зайшла вчилка.

В клас зайшла вчителька Біології і почався урок.... Всі уроки закінчилися і я могла іти додому. До мене підбіг Джек з Лейлою.

-Привіт, Аня. Вибач що я не привіталась раніше.

-Привіт, та нічого ну що йдемо додому?

-Тут така справа, я не можу.

-Чому?

-Бо я іду до Джека.

-Аа, я поняла. Ладно тоді я іду сама.

-Ти ж не образилась?

-Та, ні все таки я хотіла ще піти в парк. Ну добре пака.

Я пішла дорогою і думала невже Джек і Лейла зустрічаються. Коли я про це подумала, то на дорогу вийшов хлопець і йшов до мене. Я була налякана, але не показувала цього і пішла далі. Раптом я чую крик.

-Анабет Кет, ми ще зустрінемось!

Я не оберталася і йшла далі. Я і так здогадалась, що то був той хлопець який сів поряд зі мною в автобусі. Я пришвидшила крок і враз мені стало погано і я впала на землю... Далі нічого не пам'ятала.....

*Вечір*

Я прокинулась в приміщенні. В кімнату зайшла жінка років 25. Вона підійшла до мене.

-Як ти?

-Де я?

-Скажіть як ви почуваєтесь?

-Мене нудить і сильний біль в голові.

-Добре, я зараз прикличу лікаря.

Вона вийшла, і я залишилася сама. Я поклала руку на лоб і зрозуміла, що я холодна. Я доторкнулася до шиї. Вона була вся обмотана бинтом. Невдовзі прийшов лікар.

-Доброго дня Анабет.

-Звідки ви знаєте як мене звати?

-Зараз вам потрібно відпочити.

-А де я, і що зі мною сталося?

-Ви в лікарні. Ви втратили багато крові і тепер ваша шия обмотана.

-А що з нею?

-У вас був укус.

-Який такий укус?

-Вас вкусили...

-Хто??

-Вампір.

-Щооо?

-Так, тепер вам потрібно відпочити.

Він вийшов і я залишилася в шоці. Невже це зробив вампір, але вони ж не існують. Ці думки мене лякали все більше. Чому моє життя таке складне, і чому саме зі мною таке сталося?... У мене був поганий день. В кімнату заходила декілька раз мед-сестра і колола голкою мене в вени. Було больно, але я трималася. Лікар заходив і сказав, що я перетворююсь на вампіра, але мені не можна вертатися додому бо можу напасти на рідних. Я так і лишилася в лікарні. Життя складна штука, але потрібно не здаватися і йти до кінця.....

Одне серце, два життя!Where stories live. Discover now