Одне серце, два життя!

Смерть!

В будинку, я побачила страшну картину. На підлозі, лежав не притомний Локвуд! Мій, коханий Локвуд!

Ася почала плакати, я закрила їй очі. Відвівши її на другий, поверх, а сама пішла до Локвуда.

Його тіло, було не рухоме. Я почала торкатися, його губ, рук та обличчя. Воно було таке, холодне, та в крові. Я швидким кроком подзвонила в швидку та поліцію.

Через годину
Я сиділа в поліції. Локвуда, забрали в швидку, але... Але його не врятували. З очей текли сльози, а душа хотіла вирватись, на зовню.

Тепер, я розумію, що це було не просте вбивство... Багато років тому, до Локвуда приходили люди. Вони хотіла, щоб він пішов з ними, але він відмовився.

Зараз я в кабінеті. Навпроти сидить чоловік. Він уважно спостерігає за мною.

-Ви хочите, сказати, що не вбивали свого чоловіка?-з сумнивом каже він.

-Я вже все написала. Коли, я зайшла в будинок, то побачила в крові тіло чоловіка. У мене мала, дитина, як я могла вбити його?!

-Заспокойтися. Добре, ми вам повідомимо про обставини. Ви вільні.

Я вийшла. Ася, сиділа на коридорі. Побачивши, її я зрозуміла, що вона в мене лишилася. Моя маленька, Ася.

-Мама, чому ти сумна?-дивиться, своїми гарними оченятами.

-Доню, я не сумна... Ходімо, ми їдемо,-вона встала. З очей текли градом, сльози, але я старалася, щоб їх не замітили.

Сівши, в машину, ми поїхали. Поїхали в аеропорт. Мені важко, буде жити в цій країні.

В аеропорту, я взяла два білета в США, а саме в Лос-Анджелас. Там в мене лишилився в спадок будинок.

США, Лос-Анджелас
Ми приїхали. На вулиці, довгольно тепло. Я бачу перед, собою ведикий маєток. Зайшовши в середину, там зовсім нічого не змінилося.

Меблі такі ж старі та старовинні, коври на підлозі ті самі, картини на стінах, вже подерті, сходи ледь тримаються.

Ася дивилася навколо, а я стояла та не знала що робити далі. Моє життя вже не таке як раніше. Я мрію повернути все назад, але це не можливо.

Лишилася я сама! Але в мене є моя Асічка. Заради неї, я буду жити....

Телефон дзвонить.

-Алло,-сумним голос кажу я.

-Анабет, де ти? Я приїхала в Францію, а тебе немає!

-Лейло, я там більше не живу... Я в Лос-Анджеласі.

-Чому? Що сталося?

-Локвуд.... Локвуд, помер,-почала плакати я

-Як? Чому?

-Його хтось вбив. Мені зараз так погано.

-Не плач. Я приїду, до тебе.

-Не треба, і так далеко їхати. Лейло, пака.

-Добре, але мені обов'язково дзвонитимеш. Всьо папа.

Я виключила телефон. До мене підбігає Ася.

-Ма, що сталося? Чому ти плачиш?

Я починаю витирати сльози.

-Нічого, нічого не сталося. Ходи до мене,-починаю обнімати її. З очей ллються сльози.

Минуло 2 тиждня від смерті Локвуда.
Живу, я досі в Лос-Анджелесі. Асі, тут добре, але смерть Локвуда мене засмучує. Я починаю плакати, коли згадую наші вечори з ним.

Я змінила свій стиль одягу та зачиску змінила. Одяг, я носю білі та чорні кольори. Волосся постригла до шиї. Мені нема, для кого бути гарною. Донька, мене підтримує, як може. Тепер лишилися лічені дні, до суду. Я дізнаюся хто вбив мого коханого.

На суді буде та людина, котра зробила мені та Асі болячи....

P.S:Привіт! Знаю, сумно було це писати, але у мене був такий настрій. Сподіваюся, що ви будите готові прочитати кінцівку? Якщо так, то вона вийде завтра, або після завтра. Дякую, за увагу❤ Люблю вас❤❤❤
Ваша Yulichka1234 ❤