Одне серце, два життя!

Домініка мені не сестра...!

Я дома! Я стою біля свого будинку. Постукавши в двері. Відкриває двері, якась дівчина.

-Привіт, а де мама?

-Дівчинко, ти хто така?-говорить дівчина з коричневим волоссям.

-Я взагаліто тут живу. Ти хто така?

-Я Кетрін. Тут живу.

-Пусти мене в середину.-хотіла я зайти в будинок, як вона відштовхнула мене.

-Куди ти взагалі хочеш іти? Цей будинок лише заходять мої подружки, і Домініка з своєю мамою.

-Домініка моя сестра, а мама це моя мама!

-Та ти ж брехло! Всьо чаоу!

Вона хотіла закрити двері перед моїм носом, як я притримала двері ногою. У мене була ще та сила.

-Послухай мене, я тут живу 15 років! Я не збераюся йти звідси поки не зайду в будинок!

Вона відкрила двері, і я могла зайти в середину. Вона мені з першого погляда не сподобалась. Якась вона пихата та дурненька. Зайшовши в будинок я побачила як все змінилося. Диван де раніше стояв був на кухні. В вітальнні стояли чотири крісла і столик. Не знаю чия ця дурна ідея переставити меблі? Побачивши перед собою, я сказала.

-Хто це все переставляв?!

-Я.

-Понятно вже.-я піднялася на другий поверх.

Зайшовши в свою кімнату, я побачила те, що не хотіла. В моїй кімнаті були чужі речі. Я поглянула на Кетрін, яка стояла мов дура.

-Чиї ці речі?

-Мої.

-Ти точно труп!

Я підійшла до неї. Вдаривши її по обличчя, вона впала на підлогу. Піднявши її я почала говорити.

-Щоб ти ніколи в цей будинок не заходила! Щоб ти зникла назавжди! Щесни!-це був мій дар. Я загіпнотизувала її. Вона пішла до дверей. Вийшовши з будинку, я видихла.

В кімнату зайшла Домініка яка була перелякана.

-Анабет?

-Так, це я. Хто та дівчина?

-Це татова донька, Кетрін. Де вона?

-Тато приїхав?!

-Таак. Він приїхав, тоді коли ти поїхала на змагання по фізрі. Я і досі не можу збагнути. Як ти могла поїхати, якщо не любиш фізру?

-Не розкажу! Так а де мама?

-Вона на роботі. Якщо ти дозволиш то я піду.

-Куди це ти?

-Знаєш, Кетрін чудова сестра, але жаль що ти не така.

-Щоо? Ти що геть тю-тю!

-Я про те, як мама плакала всі ці дні без тебе. Ти навіть не могла подзвонити нам?

-Я не могла.-а й справді чому я не позвонила?-Нік, ти ж знаєш що я твоя рідна сестра, а не та дурочка.

-Аня, я вже не твоя сестра. Ти нас всіх зрадила. Тепер якщо ти хочеш нікого не засмучувати то ліпши іди з нашого будинку.

-Нік...

-Іди, Анабет. Просто іди.

Я стояла, і не розуміла що робити. Наважившись піти, я стояла на порогу будинку. Як це складно. Моє життя вже не те. У мене нема мами, сестри...

Через мене всі ці події. Я винна в всіх цих подіях. Ненавижу себе за це!

Пішла, я пішки. По дорозі я не могла збагнути, чому Ніка так змінилася. Ладно, вона інколи набридлива, але вона мене любила як сестру. Тепер ще ця Кетрін. Дурочка, якась. В моїй голові стільки питань, а відповіді немає. Сівши на лавочку серед парку, я опустила голову. Пару секунд так сиділа, потім я відчула чиюсь руку у мене на плечі. Піднявши голову я побачила...