Глава 11

176 12 1
                                    

Прокинулась я від того, що мене хтось ніжно гладив по обличчю. Я розплющила очі, і побачила Діму. Він лежав поряд, а я в шоці дивилася на нього, і потім сказала.

-Що ти тут робиш?

-Анабет, сьогодні ми їдемо в ліс на прогулянку.

-А хто сказав, що я їду?

-Всі мають поїхати, а то покарають.

-Ну, бліін!

-Вставай вже. Через 15 хвилин їдемо.

-Щооо?!!! Вийди з кімнати!

-Ой, що я там не бачив.

-Пішов геть!

Він лише похіхікав і пішов. Я почала на максимум одягатись. Одягла ось таке:

Одяглася і пішла волосся заплітати

Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.

Одяглася і пішла волосся заплітати. Заплила я дві косі. Вийшла з кімнати. Пішла до виходу. На вулиці було багато підлітків, і старших. Я підійшла до групи хлопців які стояли біля автобуса. Там був Костя, Діма і ще один.

-Привіт, хлопці.-сказала я, усміхаючись.

-Привіт, Аня.-сказав Костя.

-Привіт, Анабет. Одяглася, молодець.-сказав Діма.

-Ой, всьо. Хлопці, а в який ліс їдемо?

-Є такий ліс «Чорна мантія», от ми туди їдемо.

-Дім, але цей ліс знаходиться за містом.

-І що. Ми все одно туди їдемо на ночівлю.

-Бля, чому!

-Не переживай, буде весело.-сказав Костя.

Всі почали сідати в автобус. Я сіла поряд з Дімою і Костею. Хлоя на мене всю дорогу дивно дивилася. Я не звертала уваги, і коли ми приїхали то ми вийшли. Ліс був великий, і легко можна було заблудитись. Через 20 хвилин ми розклали палатки і старші почали розподіляти по групах. Половину дівчат були з хлопцями, а решту з старшими. Так, як мені 15, то я була з старшими. Я вирішили прогулятися лісом. В лісі було тихо, та загадково. Я тут ще ні разу не була, але вже мені стало весело. Я підійшла до озера, який був коло лісу. Нахилившись подивитися на себе, я зрозуміла, що я не ходна була. Обернувшись я нікого не побачила, а потім я обернулася до води і побачила якусь примару. Вона схопила мене і потягла в озеро. Я не вміла плавати, і зразу пішла на дно. У мене перед очима промайнуло все життя. Я вже не мала повітря і почала заплющувати очі. Вже нічого не пам'ятала...

Pov Дерек:
Я прогулювався лісом. Звісно в дісі тихо, але тут є свої правила. Я замітив озеро, я підбіг до нього. Побачивши телефон і браслет на землі, я здогадався що хтось міг пірнути в воду. Я подивився ще раз, і побачив її... Анабет! Я пірнув за нею. Коли я витягнув її на сушу, то вона не дихала. Зробивши штучне дихання, вона почала розплющувати очі. Я нахилився до неї. Вона була перелякана, і вся мокра. Вона почала говорити.

-Дерек? Вона тут.

-Хто вона?

-Заді.

Я обернувся і побачив перед собою, істоту. У неї були довгі чорні волоси, бліда шкіра, і лише шептала.

-Ти наступний.

Вона враз зникнула. Я протер очі, і вже нікого не побачив. Я обернувся до Анабет, вона закрила очі. Взявши її на руки я поніс її до старших. Коли я приніс її, то всі почали підходити до мене. Я замітив злісні погляди, але мені було байдуже. Я поклав її на траву. Якраз до нас підійшов Ларк Маркович. Він нахилився до неї, і почав нащупувати пульс. Коли в треттє він це зробив то вона розплющила очі...

Pov Анабет:
Я розплющила очі. Переді мною стояв Дерек, і Ларк Маркович. Вони були схвильовані, а найбільше Дерек. Я почала підніматися і тут в мою сторону пішли коментарі.

-Таж, вона напевно сама хотіла втопитися!-почувся голос Хлої.

-Закрий, свій рот вже!-почав кричати на неї Діма.

-Так, Дерек бери її на руки і неси до автобуса.-сказав Ларк Маркович.

Мене Дерек взяв на руки. У нього такі сильні руки. Він поніс мене до автобуса. Він сів поряд зі мною. Нас шофер відвіз до будинку. Через годину, ми вже були в кімнаті. Дерек ліг поряд.

-Анабет, чому ти пішла до озера?

-Мене хтось потяг... Я не вмію плавати, і ледь не загинула там у воді.

-Всьо, всьо. Все буде добре. Я буду тепер з тобою.-він легко поцілував мене в лоб.

-Дякую, що у мене є ти.

Ми так лежали до вечора. В кімнату, ніхто не заходив і це добре. Я думала лише про те, як там мама з Домінікою...

Одне серце, два життя!Where stories live. Discover now