Чарівний замок

Розділ 14

Корнелій посміхнувся. Нарешті він тут. 

Перед ним та його людьми розлігся великий простір садів, що оточували замок. Ця споруда висилася перед хлопцем, слугуючи притулком для чудовиськ, які багато років тероризували його місто, які вбили його друзів, та які пробуджували в ньому лють через це.

БАХ.

Ворота, які огороджували замок від всього світу з гуркотом впали. Містяни пішли вперед, озброєні до зубів та готові до всього на світі. Корнелій відчував гордість за свою невелику армію. Люди були віддані йому та готові покласти своє життя заради перемоги. Він послав частину добрих бійців потрапити до замку з іншої сторони.

Хлопець був впевнений, що так можна оточити чудовиськ, що засіли в своєму замку, як комашки у банці. А потім Корнелій вчинить правосуддя над чудовиськами.

Він вже відчував смак перемоги та уявляв, як він святкуватиме її разом з іншими. Корнелій вип'є найміцнішого пива, триматиме у своїх обіймах найгарніших дівчат, та всі його будуть любити ‒ Знищувача Тварюк. Звісно його похід не сподобається Авелію. Хоча батьку не подобається все, що він намагався робити. Тому яка різниця?

І ось вони стояли перед головними дверима. Дерево пересікали тріщини від нещадного впливу природи. Хлопець відійшов назад на кілька кроків, щоб роздивитись фасад. Він наказав людям замовчати.

Стояла мертва тиша, яка могла ввести в оману своєю пустотою. Корнелій знав, що за ним спостерігають. Він помітив рух штор у вікні на другому поверсі. Отже, вони його дійсно бачать та будуть раді подарунку, що він привів з собою.

Корнелій кивнув. Люди почали виламувати двері. Коли єдина перепона, що стримувала його від бажаного, майже зникла, хлопцю навколишня тиша здавалася надто дивною. Він був впевнений, що ті, за ким вони прийшли були тут, однак вони вирішили пограти в схованки. Нічого, він завжди отримує своє.

І ось остання перепона була прибрана. Люди увійшли у замок. Деякі дивувались його інтер'єру, а деякі прагнули знайти чудовиськ, про яких багато чули.

‒ І де вони? ‒ запитав хтось.

‒ Ховаються, ‒ грімко промовив Корнелій. ‒ Бояться, що зустрінуть свою долю. Та ми допоможемо їй взяти своє! Ніхто не може більше змушувати нас жити у вічному страху. Ніхто і ніщо! ‒ Люди заревіли після невеликої промови Корнелія. ‒ А зараз, ми станемо тими, хто полює на них. Розійтись невеликими групами та шукати цих чудовиськ. Нікого не залишати живими! А подарунок я заберу з собою. Ще одне ‒ знайти Ельзу і її хлопця, та привести їх до мене. Чудовисько буде моїм.