Назавжди у моєму серці

Перші ревнощі?

Новий день - нові можливості! З такими думками проснулась Лія і Чонгук, хоч і заснули вони дуже пізно але це не помішало мати хороший настрій. Більшу частину ночі, вони роздумували про вчорашнє...про ті слова... Таке відчуття,що все зжималося всередині, не давало дихати, як кажуть: “Радість повні штани“.
Але взявши себе у руки, вони таки примусили встати себе з ліжка.
Привівши себе в порядок, Лія одразу направилась на кухню, де стояли божественні запахи..

- Добрий ранок! Ойойой...я ж проспала,мені вже пора, я побігла! - з цими словами вона вибігла з кухні побачивши,яка година.

- Стоп!А поїсти!

- Я спішу, а то запізнюсь. Вечером прийду, пака! - з цими словами вона, як ошпарена вибігла з квартири.

- Аххх, ну дивись на неї, голодна ж буде!

- Ну що ж зробити,треба швидше лягати спати - приобійняв свою любу дружину, батько Лії. - Ну добре, я також іду, мені вже пора.

POV...

Лія бігла, як навіжена, тільки подивляючись на годинник,щоб не запізнитись... «Тільки б встигнути на автобус, тільки б встигнути». Але нажаль, якраз перед її очима автобус поїхав. Вже не було сенсу його доганяти, або іти пішком, так до початку уроку лишилось 10 хвилин.Коли Лія обдумувала, що робити, коло неї стала машина, з якої вийшов власною персоною Техьон.

- Сідай, підвезу - з прекрасною усмішкою він це промовив.

- Ні, дякую, почекаю автобус.

- Ну чому ти ламаєшся,ходи давай, автобус не знати коли ще буде. - звичайно, до нього сідати в машину Лія дуже сильно вагалася, але запізнитися, це не найкраще рішення. Один раз його можна потерпіти, з такими думками вона сіла в машину.

- Ну добре. Дякую тобі)

- Та нема за що. Як у тебе справи карамелька?

- Може хватить мене так називати!

- Чому? От мені дуже подобається.

- Аххх... Те як ти мене називаєш,ніяк на мене не подіє. Не надійся, що це розтопить моє сердечко - вона вже пожаліла, що сіла у цю машину,краще б пройшлась пішком, ніж зараз слухати його басистий голосок, який почав її ще гірше нервувати.