Назавжди у моєму серці

Ти що, ревнуєш?

Юна вже 30 хвилин, як чекає свою подругу. Вона тільки мотає кола один за одним і всерівно не бачить Лію на горизонті.

- Ну де ж вона? - тільки подивлячись на телефон, вона все більше починає нервуватись.

- Оооо, злюка! Кого чекаємо?

- Лію! Чекаю 30 хвилин, а її нема.

- А чого не позвониш?

-  Та звонила, поза зоною..

- Хммм, у мене то саме з Чонгуком... Якось дивно! Тобі не здається?

- Чімін, загадками не говори! Що ти маєш на увазі?

- Чонгук мав сьогодні йти на урок, до групи Лії.

- Думаєш вони...

- Да да

- Ну якщо так, то дамо їм спокій...

***

Узявши каву, Чонгук і Лія направились в сторону парку, де вперше зустрілись.

- Чому змінив так швидко думку?

- Ти про що?

- Ну як про що! Перше ігнориш, а через хвилину , може на каву?

- Аааа ..ти про це. - Чонгук не хотів розказувати, чому так поводиться. Тому всіляким чином, почав це уникати - Менше знаєш, більше спиш. Тому всяким непотрібним голову не засоряй.

- Ахххх.... Значить от так, таки знала, що не розкажеш. Ну як хочеш, не буду допит робити.

- От і молодець.

Почало смеркати, а вони тільки сиділи мовчки і спостерігали за людьми, які проходили повз них. Всі такі різні, хтось спішить, хтось  веселий, сумний. Коли Лія бачила таких людей, а саме їхні емоції, то відразу надходило натхнення описати їх. В першу чергу, вона витягла свій блокнот і почала малювати.

- Ти що робиш? - із здивуванням він її запитав, бо сам деколи так робив, а від неї такого не сподівався.

- Подивись на всіх цих людей, які ж вони різні. Можливо і тому я  просто не можу тримати себе в руках, кожного разу мені треба намалювати людей, їхні емоції... Кайф получаю, коли вони щасливі, потім переглядаєш і сама по собі усмішка появляється. У цьому блокноті, життя багатьох людей закарбовано.