{Це по твому біль?}

{Розділ 15}

Пройшло так ще чотири дня, а на п'ятий ми вже верталися в Токіо.
Цілий час Какаши проявляв забагато забити але практично не доторкався до мене.
-Ну нарешті від хочеш від мене. - улибнувся я коли ми зайшли в будино.
Він нічого не відповів, а просто пішов в свою кімнату, а до мене підбігла мама. Оу, мені піпець.
-Чого ти ще не в ліжку?! Давай шагом марш зараз я зайду перевірю тебе.
Я просто вздихнув і пішов в кімнату. Переодягнувся ліг в ліжко і зрозумів, що мене більше ніхто не обнімить, не заспокоїть в ночі коли сняться кошмари. Я сумно усміхнувся.
Довго я не сумував тому, що прийшла мама.
-Ну давай міряй температуру. - я взяв градусник.
А поки я міряв мама почала дивно на мене дивитися і...
-Між тобою і Какаши, щось є?!
-Мам, ти стукнулась по дорозі?
-Я надіялася. Ви так гарно дивитися разом. - вони видихнула і забрала в мене градусник.
-Немає. То завтра ще лежиш в ліжку, а потім вертаєшся до житя. Пока випий це , а я йду тобі вечерю принесу.
Коли мама вийшла я випив таблетки і до мене дойшло тільки зараз, що мама хоче щоб між нами щось було. Що?!
Я вирішив прийняти за той час душ. Вийшов і відчув, що мені легше. Якраз в кімнату зайшла мама.
-Смачного.
-Дужк дякую. - я цьом ну в маму і вона пішла.
Ех, пока я їв то дивився серіал. Але не встиг я подивитися половину як в кімнату постукали.
-Заходьте. - в кімнату зайшла Рін.
-Привіт, як само почуття?
-Вже легше.
-Ну це прекрасно. Я поговорила про своє здоров'я з геникологом і він сказав, що я зможу мати дітей тільки через роки три. - вона гірко усміхнулась.
-Ей, це не так і багато. Вам тільки двадцять чотири. Вот мому брату вже двадцять вісім і в нього дружина тільки вагідна, це ще не пізно.
-Але, це Америка. Тут в Японії вік по іншому оцінюється.
-Вам не серівно? Ви щасливі і вас все буде добре. Яка різниця на решту?
-Немає?
-Вот імно не має.
-Ти мене знов підтримав дуже дякую тобі за це.
-Звкртайся, був радий бути корисним. - я усміхнувся, ми обнялися і вона пішла.
А я дальше приступив до серіалу. Дивився його я до пізна і тільки годинка четверта заснув.
Сон був не такий. Мені було і легше і погано одночасно.
Проснувся я від крику в кімнаті. Ледь відкрив очі і побачив чотирьох людей і двоє з них арали. А імео Іно і Дейдра.
-О проснувся. - усміхнувся Дейдра. І впав на мене.
-Що ви туту робите?!
-Прийшли тебе провідувати. - сказав Сасорі.
-Дуже приємно але нащо так рано?
-Рано?! Вже друга дня! - за арала Іно.
-Всенці?!
-Вот так. - показав мені годиник Сасорі.
-Почекайте п'ять хвилин.
Я скинув Дейдру і пішов в вану. Привів лице в порядок і вийшов в корідор.
-Тримай. - зразу дала мені Іно спортивний костюм і запхала назад в вану.
Я вдягнувся і вийшов до них.
-Пішли на кухню.
Ми всі вийшли з кімнати і пішли в кухню. Я всім приготував чай і рамен і ми почали їсти.
-І як там? - ухмильнувся Дейдра.
-Нормально, ледь не дойшов там але то таке. - усміхнувся я.
Дальше ми говорили на нейтральні теми. І розмова зайшла про культури. Доречі ми перемістилась в цю ну гостину.
-Серйозно?! Та культура Японії ужасна. - я скорчив неприємну рожитьсю. Іно мене підтримала.
-Та культура дуже цікава. - Сакар Сай.
-А мені вот Канада подобається. - усміхнувся Сасорі.
-Ти там практично жив. Логічно. - усміхнувся я Дейдра.
-Ну вот я жив в Японії і мені не дуже.
-Я жив до дванадцяти тут. А потім поїхав вчитися в Канаду томущо мені подобається там дуже багато чого, а коли вернувся то зустрів Дейдру і вже залишився з ним. - сказав Сасорі і обняв Дея.
-Вот імено. - Дейдра широко усміхнувся.
Дальше ми знов пішли різними розмовами. А ще дуріли, танцювали і так дальше. І десь шоста коли вернулась моя мама вони поїхали.
Я трохи побув з мамою потім приїхав тато. Ми ще говорили і коли приїхали ті я пішов в кімнату. Какаши походу мене ізбігає бо коли він зайшов то зразу пішов на верх і тільки коли я пішов то він спустився вечеряти.
Ну в мене немає на це часу. Треба щось вже завтра робити бо стільки часу страдав фігньою.
Але я не міг ні на чому зупинитися бо думки приводили до Какаши знов і знов. Це просто ужасно! Мені це конкретно не подобається!
Так Наруто бери себе в руки. Я вирішив спуститися зробити собі рамен. Коли я спустився то мама, то то і ті троє про щось говорили, сміялися і я зрозумів, зо я вже давно просто син з яким мої батьки немаю навіть про, що поговорити. Так ми добре спілкуємося, вони і я їх люблю і так дальше але я для них і вони для мене дуже далекі. Ці троє для них стали набагато блищі ніж я. І це вбиває? Ні, я сам прийшов до того, що хочу в Америку. Я розумів, що стану для них просто сином якого вони люблять але навіть не будуть мати про, що поговорити. Я це розумів і йшов на це осознаваючи все. Мені больно, але я розумію, що сам до цього довів. Але це тяжко прийняти
Я переходів їсти, тому обернувся на сходах і пішов в кімнату.
Закрився в кімнаті і заплакав. Я рідко плачу але в такі моменти я готовий різати себе. Ааааа! Я піднявся і подзвонив по відео зв'язку до Джираї. Єдиної людини для кого я рідний.
^Ізвращеніц🐸
-Наруто? Чого ти плачеш?!
-Я.я зрозумів, що я просто для батьків син в документах. Ми вже давно один одному ду...дуже далекі.
-Ей, тихо не плач.
-Просто, я бачив тільки нощо як їм добре без мене як вони сидіть і рвдуються успіхами тих. А на моїм усміхи в них зовсім інше.
-Вони тебе люблять.
-Я... я знаю, що вони мене люблять і я їх люблю. Але! Але ми дуже далекі!
-Все візьми себе в руки. Хочеш бери білети і вертайся.
-Я не хочу підводити Іно і Сая.
-То взяв себе в руки. Я тебе завжди підтримаю! Тому чекаю тебе. Чекаю тебе такимже житє радісним як ти їхав в Японію!
-Буде сер. - я усміхнувся.
-Все зідзвонимося^
Після розмови з Джираєю мені стало набагато легше і я вирішив набрати знайомого який допоможе мені з душевними ранами. Правильно це був Хідан. Якраз п'ятниця він говорив Якщощо, щоб ми по п'ятницям тусили.
І я його набрав...
————————————
Вибачте за затримку)