{Це по твому біль?}

{Розділ 3}

Всі сіли в коло.
-Ну хто почне? - запитала ТенТен
-Давайте я. - окликнулася Сакура і подивилася на мене - Наруто чому ти приїхав?
-З'явилися справи. Тепер я. Кіба,  як там Акамару?
-Все добре просто вирішив його не брати. Так Іно, як тобі в Америці?
-Все класно, дуже рада, що живу там.
Так продовжувалося досить довго і мене знов запитали. На цей раз це була Хіната.
-Наруто-кун в тебе є дівчина? - вона зразу почервоніла. Аааа!
-Ні, я лис адиночка. - я улибнувся.
Ми сиділи ще досить довго але потім в мене задзвонив  телефон.
-Вибачте я відійду.
Я встав і відійшов дістав телефон і це був тато.
^Батя🎻
-Наруто приїдь до мене в офіс.
-Нащо?
-Ну треба мені.
-Добре.^
Ну нащо, я приїхав відихати. А! Я підійшов до тих.
-Вибачте але мені треба їхати.
-Оу, ну зустрінемося.
-Звичайно. - я попробував зробити улибку.
Нагнувся до Сая.
-Викличете таксі.
-Так звичайно. Удачі.
-Давай.
Я обернувся і пішов. Поки їхав то поняв, що треба буде набрати Нагато, бо ще з ним з того часу як приїхав не дзвонив.
З такими думками я доїхав до офіса. Зайшов в середину і мене зустріла мила секретарка.
-Добрий день Наруто-кун.
-Неназивайтк мене так. Просто Наруто.
-Ну тоді я просто Гурен.
-Так де Намекадзе? - вона повела мене. Ми приїхали на п'ятий поверх і вона мене провела до дверей.
-Вот.
-Дякую. - я постукав і нечекаючи відповіді зайшов. В кабінет там сидів тато і той сіроволосий. А він тут, що робить?! Я сперся об стіну.
-Так, що ти хотів?
-Тут з'явилася справа. Треба написати картину.
-Яку?
-Какаши тобі покаже приклад.
-Ну попробую.
Ми вийшли з кабінету.
-Так де та картина?
-В галереї.
-Логічно, що не небесах. Конкретно.
-Я тебе завезу.
-Я не погоджувався їхати з тобою. Просто скажи я сам поїду.
-Впевнений? - хоть він і в масці але через неї була видна ухмилка.
-Впевнений.
-Ну попробуй без ключів поїхати. - я поліз в кишеню але ключів не було. Я подивився на нього і в руках були мої ключі. Я хотів їх забрати але він підняв руку.
-А це вже не чесно! - я почав стрибати і в один момент почув, що падаю але. Але я не приземлився томущо мене під хватили сильні руки. Я зразу вискочив з них.
-Ключі получеш після того як все буде зроблено.
-Вот ти... - ліпше промовчу.
-Міг і подякувати.
-Обійдешся. Пішли. - я став рухатися, але почув.
-Не в ту сторону. - і короткий смішок.
Я закотив очі. Бісить, ще нормально не знайомі, а я вже вбити його хочу. 
Ми їхали в тишині. Но він вирішив її перервати.
-Чого тебе нервує Японія?
-Хех, мене вона нервує. Нервує культура, вулиці, міста, тут навіть птах не такі.
-А чому Америка для тебе все?
-Я відчуваю там себе собою. Я можу житти так як хочу. А тут так не вийде тому я чекаю осінь щоб вже свалити. Мені двох днів хватило хочу до дому.
-Смішний ти. - я не відповів, а відкинувся на спинку і заліз в телефон дивитися відмітки своїх галерей.
Коли ми нарешті вийшли я побачив дуже гарну будівлю. Гарну для Японії. Ми зайшли в середину і до мене практично зразу підбігла якась дівчина.
-О май я не вірю що перед дімною сам Наруто Намекадзе.
-Оу, як приємно.
-Я фанатка ваших робіт. І коли я дізналася, щр ви будете в Токійо я дуже надіялася вас зустріти.
-На мрії здійсняються.
-Знаю у вас навіть є Карина по цьому прикладу називається «Начало» одна з перших великих ваших робіт.
-Оу, та ти знавець. - я усміхнувся мені дуже приємно.
-Можна автограф і фотку?
-Звичайно. - коли процедура була зроблена ми обнялися і я пішов за Какаши.
-Та ти популярний.
-Трошки.
Ми дойшли до роботи. Це була дуже гарна дівчина яка тримала букет з черепів і все було в крові.
Аж мурашки.
-Мінато-сенсей хочу щось таке аде в позитивному ключі.
-О май, я тільки сумні пишу.
-Ну для батька можна.
-Можна. Але питати я тебе точно не буду. - я усміхнувся. Обернувся і пішов дальше.
Я зупинився біля картини де була квітка в крові а за нею лежала вбита жінка.
-Знаєш, що це за робота?
-Звичайно. Це картина якою я вдохровився щоб написати «Мернія» одна з ліпших моїх робот.
-Ого, але вони різні.
-Різні суті і стилі. Але вдохновлявся я імено нею.
-Ясно. Давай треба їхати мені зе на роботу.
-Так вже вечір.
-Ну, а в мене ще є робота тому давай.
-Ех, але заїдемо за раменом.
Так єдине, що мені подобається з Японії це рамен. Єдине, що нагадує мені в Америці Японію.
Ми купили мені опаковку яка складається з п'ятнадцяти пасок рамену. І я був щасливий.
Коли ми приїхали той відав мені ключі і я поїхав до дому.
Нарешті я тут. Мене зустріла мама.
-Рамен. Я скучала за цими упаковками по всьому будинку. - вона усміхнулася.
-Дуже смішно.
Ми пішли на кухню я зробив собі рамен, а мам взяла собі щось інше.
Ми дуже довго говорили. В потім приїхав тато і ті троє.
-Ну добре я буду йти в кімнату.
-Давай. - ми обнялися з мамою.
-Добраніч.
Я пішов в кімнату і зразу написав до Нагато.
*Нагато - мій якийсь там брат по лінії мами. Високий червно волосий хлопець. Яскраво зелені очі. Двадцять п'ять років. Одружений на Карін Узумаке. Шеф повар, має свої ресторани.
^Пейн🔫
-Хелоу.
-Які люди. Об'явився.
-Да, я так хочу до дому.
-Терпи мужик.
-Я мужик, я зможу.
-Ну вот^
Дальше ми говорили про якусь діч, а потім я пішов спати.
—————————
В вівторок мене не вийшло виставити главу😅 але я знову з вами)