Світ чудес та магії

Частина 16

На другий день Зайнеп прокинулася ще до світання. Якусь мить їй здавалося, що її розбудило ревіння вітру, але тоді вона відчула холод на потилиці і рвучко сіла на ліжку. Біля неї висів у повітрі Півз Полтерґейст і щосили дмухав їй у вухо.

— Чого ти причепився?! — розсердилася Зайнеп.

Півз надув щоки, ще раз дмухнув, зареготав і вилетів з кімнати.

Зайнеп намацала будильник: пів на п'яту ранку. Клянучи Півза, вона перевернулася на другий бік і спробувала заснути. Але тепер їй заважав гуркіт грому, шалений вітер, що бився об замкові мури, і рипіння дерев у Забороненому лісі. Ще кілька годин, і вона змагатиметься з цією бурею на квідичному полі. Не в змозі заснути, Зайнеп встала, одяглася, підхопила свій "Німбус2000" і тихенько вийшла зі спальні.

Відчинила двері, і відчула, як щось торкнулося до її ноги. Вона нахилилася і ще встигла за кінчик пухнастого хвоста витягти Криволапика зі спальні.

— Рон, здається, мав рацію, — підозріло глянула на кота Зайнеп. — Тут скрізь повно мишей! Чого ти їх не ловиш? Іди геть! — виштовхнула вона Криволапика ногою на гвинтові сходи, — дай Скеберсові спокій!

У вітальні гроза завивала ще гучніше. Зайнеп знала, що матчі з квідичу ніколи не скасовували через такі дрібнички, як гроза. Але її охопило тривожне передчуття. Вуд у коридорі показав їй Седріка Діґорі. Діґорі навчався в п'ятому класі і був значно кремезніший за Зайнеп. Зазвичай ловцями були легенькі та верткі гравці, але за такої погоди важкий Діґорі мав перевагу — пориви вітру були йому не такі страшні.

Зайнеп до світанку просиділа перед каміном, час від часу стримуючи Криволапика, що вперто намагався прослизнути сходами до спальні. Врешті решт, здається, настав час снідати, тож Зайнеп рушила до портрета.

— Готуйся до бою, трясогузко! — заверещав сер Кадоґан.

— Ой, мовчіть, — позіхнула Зайнеп.

Набравши великого тареля каші, вона трохи прийшла до тями, а коли взялася за грінку, до неї приєдналася вся команда.

— Важко буде грати, — занепокоївся Вуд, якому не ліз у горло шматок.

— Та не хвилюйся, Олівере, — заспокоювала його Алісія, — хіба ми боїмося дощу?

Квідич був такий популярний, що подивитися на гру поспішала вся школа. Шалений вітер збивав учнів з ніг і виривав парасолі. Уже перед роздягальнею Зайнеп помітила Пенсі та Кеті, які, йдучи під величезною парасолею, реготали й показували на неї пальцями.