Вампір Мого Серця (2)

Глава 16

Pov Міранда
Темні коридори палати так і давили на мене. Всі з ким я тут спілкувалася, то це лікар, медсестра і Лука - який навідував мене за ці пару днів. Мені вже самій стало скучно тут сидіти і вже хотілося повернутися назад додому.

На годиннику давно 02:45, а я все одно не могла заснути. Намагатися далі поринути в сни - не змогла. Тож, я вирішила піти прогулятися і подихати свіжим повітрям. Так, як на мені була піжама, а на коридорі прохолодно, то зверху на себе накинула кофту, яку мені привіз Лука. Ох, як я скучаю за ним.

Вийшовши на коридор, мене нічого не злякало. Так, погоджуюсь, тут і справді темно, і точно не в таку пору можна ходити по лікарні. Але так вийшло, що моя безсоння перемогла мене і витягнула з кімнати. В житті б не подумала, що буде як в американському кіно-жахів, коли проста дівчина виходить зі своєї палати і по тілі проходить сотні мурашок які так і видають свій страх. Ох, да уж, надивилася тих фільмів і всяке в голову лізе. Картон! Я ж дочка вампіра! Чого мені боятися?

Від самих думок мені чомусь стало смішно. Я пройшла по коридору і попрямувала до найближчого балкона. Мені хотілося вдихнути свіже повітря і трішки поміркувати всі події за останні дні. З думок не виходила Єва і... Кіра. Не думала я, що жінка, яка колись була найліпшою подругою мами, згадала про моє існування також. І все ж таки дивно це все. Не пройшло і 5 хвилин, як я відчула чиюсь присутність. Напевно треба було перевірити, чи ніхто не стояв поруч і взагалі чи хтось є тут.

На моє велике здивування я почула холодний як лід та грубий, твердий голос хлопця. Я не одразу обернулася, а чекала підходящого момента.

- Ну, і що тут робить, така приваблива дівчина, як ти? - голос був мені знайомий, але я не могла згадати де його чула.

- Можливо просто не спалося. Так, хто ти є? - вже обернулася я до нього.

Через чорний капюшон я розгледіла біляву прядку, яка лежала на добу у нього, високого росту приблизно 175-180, міцної статури, загадковий. Хлопець подивився на мене, а потім перевів свій погляд на щось інше. Він точно не збирався мені щось поганого робити.

- А хіба це має значення? Напевно ні, - його голос був холодний і явно не в настрою. Він витягнув з кишені джинсів пачку сигарет, витягнув одну, і закурив.

- А хіба куріння не шкодить здоров'ю? Ти ж в лікарні. Напевно не просто так, - я намагалася себе спокійно вести і без істерик.