Минуло 3 роки. Німеччина.
Pov Міранда Делорден"Якось сумно згадувати дитинство в якому я майже і не була. Мене охоплювало дивне відчуття, ніби це через мене все сталося в сім'ї, хоч і не була вона в мене. Та останні роки мого існування були яскравими... Наша зустріч з Лукою, перевернула моє життя з ніг на голову. Я по справжньому покохала його і буду до останнього з ним..."
Закінчивши писати я піднялася зі сходів. На дворі була осінь. За останні роки, які я провела тут мене сильно змінило. Моє ставлення до тата і мами... Стало набагато кращим ніж було тоді, коли я ще в коледж ходила. Виявилось я і справді не вампір, і навіть не людина. Як мені пояснила мама і тато, то це все генетичні наслідки. Можна сказати мені це передалася від мами, яка колись була людиною, а я як виявилось, потім - гібрид. Дико звучить, але це правда.
З мамою ми спілкувались десь 2 тижня назад. Вона зараз з Максом - татом Лукою. Я не була проти їхніх стосунків і взагалі рада за неї. А тато весь час був зайнятий роботою і своїми геніальними ідеями. Сьогодні 25 жовтня. На дворі було трішки прохолодно. Всі листя опали і скоро зима. Яку я геть не любила, лише спогади з минулого з'являлися в моїй голові.
Скоро мав повернутися Лука додому. Ми вже майже 4 роки разом. Так швидко час пролетів, ніби це було вчора. Я зайшла в кімнату і сіла за ноутбук. Одразу на почту прийшов лист. Я відкрила вкладку і пробіглася очима по тексту. На моєму обличчі з'явилася усмішка, яка так і розпирала мене.
- Та ну... Ура! - крикнула я від щастя.
За годину приїхав Лука і я радісно розказала йому новину:
- Я пройшла конкурс! Тепер мене запрошують в студію, щоб я змогла писати цікаві та емоційні історії.
- Це ж круто! Я радий за тебе, - крикнув він і обняв мене.
- Я кохаю тебе, Луко, - сказала тихо я.
Цей момент був найкращим в моєму житті. Я вибрала його і була до кінця з ним. Він пригорнув мене до себе і я відчула його запах, пряних парфумів. Через пару місяців ми одружилися. До нас прийшли всі знайомі і друзі, також родичі і сім'ї. Я поступила на журналістку і тепер пишу всякі історії. Мама мною би гордилася. Як же хочеться все почати з чистого аркуша і продовжувати радіти кожній дрібнички.
- Ти готова? - запитав він.
Я глянула останнє на себе в дзеркало і усміхнулася.
- Так. Ходімо нас чекають, - відповіла я.
Сьогодні було маленьке свято для нас і наших близьких. В залі всі знаходились в напруженому і збудженому настрою. Тато і Єва стояли в кутку біля самих напоїв, а мама гучно розмовляла з своїми подругами і Максом. Кол всі подивилися на нас, то одразу замовкли. Вони посміхалися, а ми все ніяк не могла розказати новину. Отже, спустилися зі сходів, мама і Кіра заінтересовано поглянули на мене. А я посміхнулася їм.
- Що ж, напевно, ви думаєте, навіщо ми вам всіх зібрали? Так от! - він зробив пауза, поглянувши на мене і обнявши мене за талію.
- Я вагітна, - сказала я.
Всі здивовано поглянули на нас, а тоді мама промовила:
- Це чудова новина! Бажаємо щастя і здоров'я дитинці! - сказала вона і випила бокал вина.
Всі підтримали і привітали нас.
Минуло кілька років. Наш синочок - Майкл і його сестричка - Аманда виросли так скоро, ніби це було вчора. Ми щасливі з Лукою і нашими дітками. Незабаром в нас з'явиться ще одна дитинка і ці моменти найяскравіші і найкращі в житті. Кінець!
ВИ ЧИТАЄТЕ
Вампір Мого Серця (2)
FanfictionТаємниці, розгадка, новий початок? Хто така Міранда? Вона дочка Лідії і Віктора. Ще пару років назад сталася страшна втрата. Лідія померла. Все що пам'ятаєте Міра - це її блакитні очі. Що ж не можу погодитись з такою думкою. Все ж таки вона не Лідія...